Український вчений в галузі планетарної геохімії, походження земної кори і складу мантії, академік АН УРСР (1948), заслужений діяч науки УРСР (1957), академік-секретар Президії АН УРСР (1948—1950), віце-президент АН УРСР (1950—1970), засновник і директор Інституту геохімії і фізики мінералів АН УРСР (1969—1977).
Понад 20 років очолював Радянський комітет Карпато-Балканської геологічної асоціації, а також Український комітет із геологічної кореляції ЮНЕСКО, член радянської делегації на ХVІІ, ХІХ-ХХІІІ сесіях Міжнародного геологічного конгресу, які відбувалися в Москві (1937), Алжирі (1952), Мексиці (1956), Данії (1960), Індії (1964), Чехословаччині (1968).
Фундатор та Голова Українського республіканського комітету захисту миру (1951—1965).
Микола Пантелеймонович Семененко народився 16 листопада 1905 р. у м.Маріуполі. У 1927р. закінчив Дніпропетровський гірничий інститут. У 1931 р. очолював Байкальську геохімічну експедицію АН СРСР, де проводив петрографічне вивчення хребта Хамар-Дабан.
У 1937 р. захистив докторську дисертацію на тему «Петрографічні дослідження хребта Хамар-Дабан».
Протягом 1937—1941 рр. завідувач кафедри, професор Дніпропетровського гірничого інституту. У період другої світової війни очолював кафедру Інституту кольорових металів у м. Орджонікідзе (нині — м.Владикавказ, РФ)(1941—1942), а у 1942—1944 — кафедру Іркутського гірничо-металургійного інституту.
У повоєнний період працював професором Київського університету(1944—1952) і завідував відділом петрографії рудних родовищ в Інституті геологічних наук АН УРСР (1944—1968). Протягом 1969—1977 рр. був директором Інституту геохімії і фізики мінералів (ІГФМ) АН УРСР. З 1969р. до 1987р. завідував відділом геології і геохімії рудних родовищ ІГФМ АН УРСР.
Аналізуючи наукову діяльність М.П.Семененка, чітко викреслюються наукові напрями. Вивчаючи метаморфічні породи найдавніших щитів і молодших за них рухомих зон, він створив чітку теорію метаморфізму як локального процесу, розвинутого лише в рухомих складчастих зонах, де спостерігаються значні градієнти тиску та порушення термічних і хімічних властивостей речовин. Проблеми метаморфізму досить детально висвітлені в книгах «Метаморфизм подвижных зон» (1963, 1966) і «Проблеми метаморфізму, седиментології і металогенії Карпато-Балкансько-Дінарської області» (1972).
Чільне місце у творчому доробку академіка займають праці, присвячені вивченню магматичних та метаморфічних утворень Українського щита, Криворіжжя, хребта Хамар-Дабан. В основу опрацьованої ним класифікації магматичних порід покладено петрохімічні властивості породоутворюючих елементів. У формуванні магматичних порід велику роль відігравали синергетико-асиміляційні процеси. М.П.Семененко розробив також класифікацію та загальну схему еволюції пегматитів України. В межах Українського щита внаслідок глибокого ерозійного зрізу переважають пегматити високих температурних фаз. Підняті питання знайшли відображення в таких його працях як «Про базальтові породи порожистого Наддніпров’я» (1932), «Петрографические исследования хребта Хамар-Дабан» (1941) і «Петрохимия — основа классификации магматических пород» (1963).
Одним із головних напрямів наукової діяльності Миколи Пантелеймоновича є обґрунтування генезису та закономірностей розміщення корисних копалин. Основні ідеї з цього напряму викладені в таких публікаціях як «Геология железисто-кремнистых формаций Украины» (1959), «Геология осадочно-вулканогенных формаций Украинского щита (1967)», «Новий генетичний тип берилієвої мінералізації на Украї ні»(1969), «Металлогенические эпохи и карта прогноза рудных месторождений УССР» (1958).
Під керівництвом М.П.Семененко колективом Інституту геохімії і фізики мінералів АН УРСР розроблено критерії прогнозу рудних родовищ в Українському щиті та його периферії.
М.П.Семененко одним із перших в Україні почав застосовувати радіологічні методи для геохронологічного розчленування докембрію. За його даними формування континентальної кори Землі відбувалося протягом шести крупних мегациклів: перший докембрійський з верхньою віковою межею 2.700 млн. років, другий докембрійський — 2.000 млн. років, третій докембрійський — 1.700 млн. років, четвертий докембрійський — 1.100—1.200 млн. років, п’ятий докембрійський — 560 млн. років, шостий — фанерозойський. Результати геохронологічних досліджень автора викладені в працях «Геохронология кристаллического фундмента Украины» (1971), «Абсолютный возраст геологических формаций Карпат»(1963), «Геологическая интерпретация данных, полученных при помощи калий-аргонового метода по абсолютному возрасту кристаллических формаций Южных Карпат и Добруджи (Румыния)» (1966), «Геохронология стабилизации докембрийских платформ континентов» (1973).
Глобальне значення має встановлена М.П.Семененком послідовність розростання і стабілізації кори платформ континентів. Першу в світі геохронологічну схему послідовної стабілізації докембрійських платформ він представив на міжнародному симпозіумі у Швейцарії (1969). За цією схемою у докембрії I з’явилося декілька центрів формування континентів. Континентальні плити (мікроконтиненти) розростаються в результаті стабілізації і прирощення протягом докембрія ІІ нового структурного ярусу сіалічної кори, який зформувався у проміжку часу 2.700—2.000 млн. років. У кінці мегациклу ІV (1.100 млн. років) стабілізувалися докембрійські платформи Північної півкулі: Північно-Американська, Східно-Європейська і Східно-Сибірська платформи віком 3.500—1.100 млн. років До цього часу у Південній півкулі стабілізувалися щити другого порядку. У кінці докембрія (560 млн. років) стабілізувалися південні платформи: Південно-Америанська, Африканська, Індійська, Австралійська, Антарктична віком від 3.500—560 млн. років. Платформений режим панує на них протягом всього фанерозою. У докембрії V (1.100—560 млн. років) стабілізувалися ділянки на периферії докембрійських платформ Північної півкулі.
У 1975—1985 рр. Семененко досліджує проблеми планетарної геохімії, киснево-водневу модель Землі, походження кори і склад мантії, геохімію оксидованої Землі, баланс стадій розвитку Землі, мінерального фазового стану в глибинних сферах Землі. Ці питання знайшли висвітлення в низці його праць «Геохимическая кислородно-водородная модель Земли» (1974), «Геохимическая модель геосфер Земли и роль водорода и кислорода» (1977), «Геохимическая модель геосфер Земли» (1980), «Проблемы глубинного магматизма» (1980), «Геохимия сфер Земли» (1987).
М.П.Семененко зробив вагомий внесок у розвиток мінерально-сировинної бази України, особливо твердих корисних копалин, а також комплексне засвоєння корисних копалин та розробку критерії в ї х пошуків. Він запропонував практичне використання магнетитових залізистих кварцитів та нефелінових руд, що значно розширило базу чорних та кольорових металів України.
Багатогранна наукова діяльність вченого протягом усього життя тісно перепліталась з науково-організаційною, громадською та педагогічною роботою. Микола Пантелеймонович — активний учасник багатьох наукових конференцій, симпозіумів, з’їздів. На посаді віце-президента АН УРCР за його ініціативою було створено нові академічні установи, зокрема Інститут геохімії та геології горючих копалин, Інститут мінеральних ресурсів, Інститут геохімії та фізики мінералів. Він керував створенням академічного наукового містечка у Ново-Біличах і складанням 20-річного плану розвитку Академії наук УРСР.
М.П.Семененко — здібний педагог. Він керував багатьма кафедрами, був професором багатьох університетів й інститутів, де читав курси з петрографії, корисних копалин, геохімії, мінералогії, геологічної зйомки. Він створив велику школу висококваліфікованих фахівців у галузі геології та геохімії рудних родовищ, підготувавши 52 кандидати і 12 докторів наук.
Пішов із життя вчений 25 серпня 1996р. на 91-му році життя. Його діяльність відзначена багатьма урядовими нагородами і Державними преміями. Наукова спадщина вченого нараховує понад 600 наукових праць.