Григорій Іванович Петровський народився 22 січня (4 лютого) 1878 року в селі Печеніги Вовчанського повіту, Харківської губернії.Його батько був кравцем, а мати – прачкою. Коли Григорію виповнилося три роки, помер його батько, і мати залишилася вдовою з трьома дітьми. Важке становище змусило сім\’ю переїхати до Харкова. Два з половиною роки хлопчик навчався в школі при Харківській духовній семінарії, після чого був виключений за несплату п\’яти рублів за навчання. Надалі йому так і не вдалося вступити до школи, довелося здобувати знання самостійно.
Григорій Іванович Петровський народився 22 січня (4 лютого) 1878 року в селі Печеніги Вовчанського повіту, Харківської губернії.Його батько був кравцем, а мати – прачкою. Коли Григорію виповнилося три роки, помер його батько, і мати залишилася вдовою з трьома дітьми. Важке становище змусило сім\’ю переїхати до Харкова. Два з половиною роки хлопчик навчався в школі при Харківській духовній семінарії, після чого був виключений за несплату п\’яти рублів за навчання. Надалі йому так і не вдалося вступити до школи, довелося здобувати знання самостійно.
У 12 років Григорію Петровському довелося влаштовуватися на роботу, він став працювати у ковальській майстерні Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці на 4-й дистанції в Харкові, де він швидко навчився слюсарній справі. Проте незабаром був звільнений як неповнолітній.
У 1892 році Григорій переїжджає до брата в Катеринослав. Через кілька місяців він влаштувався в телеграфні залізничні майстерні, де учнівство не оплачувалося. Тільки влітку 1893 року за допомогою брата Григорію Петровському вдалося влаштуватися в інструментальну майстерню мостового цеху Брянського заводу (нині завод ім.Петровського).
У ці роки Катеринослав вже був великим індустріальним центром. Тут працювали такі великі підприємства, як Брянський завод, трубопрокатний завод “Шодуар А” (нині ім.Леніна), сталеливарний завод Езау, “Шодуар Б” (нині ім.Комінтерну), Гантке (нині ім.К.Лібкнехта), Ланге, Мантель і багато менш значні підприємства. Становище робітників на підприємствах було дійсно дуже важкий: охорони праці не існувало, зарплата була вкрай низькою, дуже часто траплялися випадки каліцтв і смерті. Зростання робітничого руху протесту проти експлуатації на Україні сприяло створенню в 70-80-х роках революційних робочих організацій. У Катеринославі ці ідеї почали активно розвиватися в 80-х роках XIX століття.
На початку 1894 року і на Брянському заводі був створений робочий соціал-демократичний гурток. Г.І.Петровський був тісно пов\’язаний з членами цього гуртка, проте сам в ньому не брав участь. Вступ Петровського на революційний шлях пов\’язано з приїздом до Катеринослава Івана Васильовича Бабушкіна, ім\’я якого тісно пов\’язане зі створенням у грудні 1897 року катеринославського “Союзу боротьби за звільнення робітничого класу”. Григорій Петровський стає близьким другом і помічником Івана Бабушкіна. Він бере активну участь у діяльності “Союзу боротьби”: проведення широкої агітації серед робітників, випуск більше двадцяти найменувань листівок і прокламацій, їх поширення і т.д.
У 1898 році Григорій Іванович вже сам організовує соціал-демократичні гуртки на робочих селищах Кайдаки, Фабрика і Чечеловка. У березні 1898 року було створено Російську Соціал-Демократична Робітнича Партія, а місцеві організації стали називатися комітетами РСДРП. Катеринославський “Союз боротьби” був розхитаний після низки обшуків, арештів і поліцейських облав, але стараннями Бабушкіна і Петровського продовжував свою діяльність і в жовтні 1898 року був реорганізований в Катеринославський комітет РСДРП.
У 1899 році до 1 травня Катеринославський комітет РСДРП вирішив організувати друкування листівки типографським способом. У виконанні цього плану Петровському допомагала і його дружина. Одним з гасел був “8 годин роботи! 8 годин відпочинку! 8 годин сну!”.
Наприкінці жовтня 1899 Г.І.Петровський був призваний на військову службу, але за станом здоров\’я отримав відстрочення на один рік. Залишатися в Катеринославі ставало небезпечно: поліція збирала відомості про його діяльність, однак, не маючи прямих доказів, не могла заарештувати Петровського. Близько шести місяців він працював на Харківському паровозному заводі, а з 1900 року в механічному цеху Чорноморського заводу в Миколаєві, куди згодом перевіз і свою сім\’ю.
На початку травня 1900 року він очолює страйк робітників Чорноморського заводу, на квартирі Петровського друкуються листівки. Під час страйку він був заарештований і висланий з Миколаєва. Г.І.Петровський з родиною знову повертається до Катеринослава. Тут він влаштовується працювати на завод Езау і знову включається в підпільну роботу Катеринославського комітету РСДРП. За доносом провокатора Петровський був арештований і посаджений в Катеринославській, а потім переведений до полтавської в\’язниці, де захворів на туберкульоз. Дружина Петровського почала клопотати про звільнення чоловіка. Жандарми дали згоду, але за умови внесення застави в 100 рублів. Робочі Брянського заводу зібрали потрібну суму. 30 травня 1901 Григорій Петровський був звільнений, але ще близько двох місяців пролежав у полтавській земської лікарні після операції.
21 серпня 1901 він повертається до Катеринослава і надходить в катеринославські залізничні майстерні. Жив він у цей час на Кайдак (нині вул.Жовтенят, 29). Кімната його знову стає місцем засідань Катеринославського комітету РСДРП, сам він є активним агентом-розповсюджувачем “Іскри”. У грудні 1901 та лютому 1902 року в Катеринославі відбулися перші політичні демонстрації, активним організатором яких був Петровський. У зв\’язку з частими арештами в травні 1902 року Петровській перебирається на Донбас. Однак у справі про Катеринославському комітеті РСДРП він був арештований і посаджений у Бахмутському в\’язницю, а потім переведений до луганської. Про створеної на II з\’їзді РСДРП марксистської партії нового типу Петровський дізнався у луганській в\’язниці, з якої був звільнений в ніч під новий 1904 рік. Він знову повертається до Катеринослава і влаштовується фрезерувальником на заводі “Шодуар”. Знову на його квартирі відбуваються підпільні засідання Катеринославського комітету РСДРП.
Події 9 січня 1905, так зване Кривава неділя (більше тисячі вбитих і понад дві тисячі поранених), звичайно ж мали відгук і в Катеринославі. Страйки і загальні страйки переросли у збройну боротьбу. У ході політичного страйку у всіх великих містах країни виникли Ради робітничих депутатів. Одним з організаторів у жовтні 1905 року Катеринославського ради був Г.І.Петровський. Під керівництвом більшовиків Г.І.Петровського, И.Е.Захарченко та ін були створені бойові дружини на Чечеловке, Фабриці, в Кайдак, а так само в навколишніх селах Діївка, Надеждине. Чечеловка перетворилася на неприступну робочу республіку. Однак грудневе збройне повстання було придушене і 28 грудня 1905 року “Чечеловская республіка” припинила своє існування.
Стеження змусила Петровського на початку 1906 року виїхати до Харкова, але не зумівши влаштуватися там на роботу він переїхав на Донбас, де став працювати токарем на Никитинском руднику. Невдовзі туди прибули “чорні списки” революціонерів, розшукуваних жандармерією. Петровський змушений був виїхати до Краматорська, де вступив працювати на металургійний завод. У цей час на заводі спалахнула страйк, і Петровський був обраний делегатом для переговорів з адміністрацією. Страйк було придушено, а Григорію Петровському довелося негайно виїхати з Краматорська до Катеринослава.
У червні 1906 Г.І.Петровський і А.К.Войцехович виїжджають до Німеччини в місто Саарбрюккен для роботи на металургійному заводі. Через три місяці Григорій Іванович повертається в Україну в місто Маріуполь, де влаштовується працювати спочатку на кожному розі, а потім на заводі “Провиданс” (нині завод імені Ілліча).
18 жовтня 1912 на Катеринославського губернського зібрання вибірників Г.І.Петровський був обраний депутатом IV Державної Думи Російської імперії від робочої курії Катеринославської губернії. Пізно восени 1912 року він виїхав до Петербурга. 20 травня 1913 Григорій Іванович виступив у Думі домагаючись для українців шкіл з викладанням рідною мовою, допущення української мови в суді і в усіх адміністративних установах на території з українським населенням, а також свободи діяльності українських культурно-освітніх установ.
22 квітня 1914 разом з іншими депутатами-більшовиками Петровський був виключений з Державної Думи. Всього він виступав у Думі 30 разів. Залишивши стіни Держдуми Петровський продовжив пропагандистську роботу серед робітничих мас. 6 листопада 1914 він був заарештований. За рішенням суду 5 червня 1915 Г.І.Петровський був висланий до сибирське село Монастирське Туруханского краю, а в серпні він переїхав до м.Єнисейськ на вічне поселення.
У липні 1917 року Петровський знову возвращаетя до Катеринослава. І вересні стає головою Міської Думи.
25 жовтня 1917 відбулася Жовтнева революція, а в кінці грудня в Катеринославі встановлюється Радянська влада. На III Всеукраїнському з\’їзді Рад Г.І.Петровський був обраний головою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету і перебував на цій посаді до 1938 року.
У липні 1926 року Катеринослав було перейменовано на честь Григорія Петровського в р.Дніпро-Петровський – Дніпропетровськ.
Григорій Іванович був нагороджений орденом Леніна, орденом Червоного Прапора, трьома орденами Трудового Червоного Прапора і медалями. З 1926 по 1939 роки він був кандидатом у члени Політбюро ЦК партії. З 1940 року і до останніх днів життя Г.І.Петровський працював в Музеї Революції СРСР у Москві.
У травні 1957 року він востаннє відвідав Дніпропетровськ під час святкування 70-річчя заводу носить його ім\’я.
10 січня 1958 Григорій Іванович Петровський помер.
Переклад з російської – Євген Лавриненко (dN)