Альберт Федорович Водовозов – відомий український композитор, заслужений діяч мистецтв України, автор багатьох творів для фортепіано з оркестром, симфонічного оркестру, духового оркестру і голоси.
Серед його робіт можна виділити такі популярні твори, як симфонічні поеми «Прометей», «Свято в Донбасі», героїчна поема «Краснодонців», цикл фортепіанних п\’єс «Веснянки», концерт для фортепіано, органу та симфонічного оркестру «Діалоги». Альберт Федорович Водовозов – автор пісень про Донбас, його трудівників: «Край шахтарський», «Донецькі троянди», «Чернобріві дівчата мої», «Я народився в Донбасі», «Свято в Донбасі», «Марш донецьких забійників», «Шахтарські дружини», «Шахтар країни Рад».
Альберт Федорович народився 3 квітня 1932 року на Донбасі, в селі Вільхівка Ворошиловградської області (нині Луганської області). Альберт ріс у бідній робітничій родині, де любили музику, а батьки часто співали, батько з захопленням грав на балалайці. Однак дитинство Альберта не було безхмарним. Батько був репресований, мати виховувала дітей одна і працювала в шахті.
Альберт Федорович Водовозов – відомий український композитор, заслужений діяч мистецтв України, автор багатьох творів для фортепіано з оркестром, симфонічного оркестру, духового оркестру і голоси.
Серед його робіт можна виділити такі популярні твори, як симфонічні поеми «Прометей», «Свято в Донбасі», героїчна поема «Краснодонців», цикл фортепіанних п\’єс «Веснянки», концерт для фортепіано, органу та симфонічного оркестру «Діалоги». Альберт Федорович Водовозов – автор пісень про Донбас, його трудівників: «Край шахтарський», «Донецькі троянди», «Чернобріві дівчата мої», «Я народився в Донбасі», «Свято в Донбасі», «Марш донецьких забійників», «Шахтарські дружини», «Шахтар країни Рад».
Альберт Федорович народився 3 квітня 1932 року на Донбасі, в селі Вільхівка Ворошиловградської області (нині Луганської області). Альберт ріс у бідній робітничій родині, де любили музику, а батьки часто співали, батько з захопленням грав на балалайці. Однак дитинство Альберта не було безхмарним. Батько був репресований, мати виховувала дітей одна і працювала в шахті.
Обравши для себе шлях музиканта, Альберт поступив до Луганського музичного училища, де займався з класу духових інструментів і композиції у відомого викладача Г.А.Архангельського. А в 1956 році Водовозов вже закінчив Київську консерваторію з класу композиції, де навчався у професора, заслуженого діяча мистецтв України М.М.Вілінського.
У творчому становленні майбутнього композитора важливу роль зіграли прослухані їм лекції професора Л.М.Ревуцького, Б.М.Лятошинського, а також спілкування з відомими композиторами А.Я.Штогаренко, К.Ф.Данькевича, Г.І.Майбородою, Г.Л.Жуковським. Після закінчення консерваторії композитор повернувся на Донбас, де він проводив активну творчу та професійну діяльність. У 1956 року Альберт Федорович став викладачем теоретичних предметів у Донецькому музичному училищі. За його ініціативою було відкрито композиторське відділення і факультатив, де й проходили заняття з початківцями композиторами. У 1956-1960 роках Водовозов займав посаду керівника Шахтарського ансамблю пісні і танцю Донбасу, а в 1963-1964 роках працював звукорежисером Донецької студій телебачення. Серед його насиченої та успішної професійної діяльності також значуться посади члена президії Спілки композиторів України, голови правління Донецької організації, диригента шахтарського ансамблю, музичного редактора телебачення, голови всесоюзних джазових фестивалів, голови журі оглядів художньої самодіяльності.
Музика Альберта Федоровича Водовозова експресивна, сила її прямого впливу у відкритій емоційності. Музичні конструкції раціональні, стійкі. Є підстави припускати, що найсильніші сторони обдарування композитора виявляються в його вокальній творчості. Він захоплений обробкою українських, російських народних пісень, твором романсів, пісень, творів для голосу з оркестром, струнним квартетом. Їх головні загальні властивості – витончена простота мелодії, ритму, рухливість психологічних станів. У спокійних епізодах композитор виводить на другий план інструментальні медитації, у рухливих частинах пов\’язує інтонаційно тематичні соло, плавно зливаються і підкоряються логіці інструментального та вокального діалогу.
Примітно, що художні прийоми, до яких вдавався автор після закінчення консерваторії, багато в чому передбачають виражальні засоби музики пізнього періоду творчості. Остинато, маршеобразний ритм, неочікувана зміна фактури, велика кількість аккордікі, висока поетичність лірики повідомляють творам глибоке споріднення. Альберт Федорович приділяє велику увагу штрихового різноманітності інструментальних партій, бажаючи з максимальною точністю передати свої принципи інструментальної виразності.
Підготувала Поліна Довгань