Проблема організації виховного впливу на молодь у підлітковий та юнацький віковий період, коли вона найбільш сенситивна до зовнішніх дій, що сприяють формуванню певних моральних і політичних переконань, завжди відрізнялась актуальністю й перебувала у сфері наукових інтересів як істориків, так і психологів, педагогів, соціологів, політологів. Минає час, змінюються соціокультурні, ідеологічні, моральні цінності, форми державної влади, назви держав, але ідеологи абсолютно всіх правлячих влад розуміють, що особи підліткового та юнацького віку є категорією, найбільш сприятливою для здійснення зовнішнього впливу на її свідомість і підсвідомість, а також маніпулювання нею. Тому навіть у Радянській державі, де педологія як наука була знищена в другій половині 30-х pp., ідеологічному вихованню молоді, організації піонерського руху, який би повністю пронизував життя кожної радянської дитини, влада надавала величезного значення.
Проблема організації виховного впливу на молодь у підлітковий та юнацький віковий період, коли вона найбільш сенситивна до зовнішніх дій, що сприяють формуванню певних моральних і політичних переконань, завжди відрізнялась актуальністю й перебувала у сфері наукових інтересів як істориків, так і психологів, педагогів, соціологів, політологів. Минає час, змінюються соціокультурні, ідеологічні, моральні цінності, форми державної влади, назви держав, але ідеологи абсолютно всіх правлячих влад розуміють, що особи підліткового та юнацького віку є категорією, найбільш сприятливою для здійснення зовнішнього впливу на її свідомість і підсвідомість, а також маніпулювання нею. Тому навіть у Радянській державі, де педологія як наука була знищена в другій половині 30-х pp., ідеологічному вихованню молоді, організації піонерського руху, який би повністю пронизував життя кожної радянської дитини, влада надавала величезного значення.
Метою цієї історичної розвідки є з\’ясування форм політико-ідеологічного виховання та інших видів виховної роботи, які здійснювалися протягом радянського періоду в піонерських таборах УСРР на матеріалах Донбасу.
У зв\’язку з майже повною відсутністю досліджень історичного плану, присвячених проблемі організації піонерських таборів у Донбасі та здійсненням ідейно-виховного впливу на радянських дітлахів і підлітків, був здійснений аналіз певних архівних джерел та матеріалів місцевих періодичних видань 20-х років. Серед них – архівні справи фонду Р-2251 („Ворошиловградський обласний комітет профспілки робітників освіти, вищої школи та наукових установ”) Державного архіву Луганської області, газети „Пионер Донбасса” та „Молодой шахтер” за 1925 рік, які були друкованими органами Донецького губкому ЛКСМУ.
Однією з форм здійснення інтенсивного політико-ідеологічного та виховного впливу на дітей і молодь у позанавчальний час було створення дитячих піонерських оздоровчих і трудових таборів, покликаних організовувати дозвілля дітлахів, наповнюючи його суспільно корисною працею та заходами, спрямованими на фізичний розвиток, формування здорового засобу життя, підвищення політичного та ідейного рівня майбутніх будівничих комунізму.
Організований піонерський табірний рух Донбасу бере свій початок у 1925 році, коли дітлахи під керівництвом своїх піонерських і комсомольських ватажків почали влаштовувати свій літній відпочинок поза межами міста чи селища, розташовуючись у тимчасових таборах-кочівлях, споруджених на лісних галявинах чи берегах річок. Такий відпочинок на природі тривав від кількох днів до кількох тижнів. Перші табори-комуни або табори-кочівлі середини 20-х років не були стаціонарними, однак уже являли собою організовані за ініціативою дорослих місця для санкціонованого проведення дозвілля дітей і підлітків, на яких здійснювався необхідний виховний вплив з боку піонерської та комсомольської організацій.
Так, для організації трьох таборів-комун по 500 піонерів у Старобільському окрузі в 1925 році окружним бюро юних піонерів (ЮП) було виділено певні матеріальні засоби й культурні сили. Завчасно були ретельно обстежені місця таборів, проведено медичний огляд піонерів, велику виховну й організаційну роботу. Табори передбачалося організувати так, щоб у них потрапили піонери з кожного району.
Розташувавшись табором на природі, підлітки, захоплені піонерською романтикою, різноманітно проводили час, використовуючи цей відпочинок не лише для дитячих забав, але й для самовиховання та самоосвіти. Наприклад, піонери Артемівського загону ім. 1-го травня влаштували собі влітку 1925 року поза містом майданчик і читальню. Піонери Горлівки відпочивали на ставку в Поклонському лісі, а 180 благодатівських піонерів відпочивали в таборі, організованому в Анадольєвському лісі, де під керівництвом вожатих творчо проводили час: співали пісні й самі писали частівки, у яких висміювали недоліки товаришів. Численні зразки піонерської творчості, особливо якщо вони були просякнуті комуністичною романтикою, потім активно друкували в газеті „Пионер Донбасса”.
У 1925 році активізувалася й табірна кампанія піонерів Маріуполя, до якої довго готувалися як дітлахи, так і вожаті-комсомольці. Для якісної організації дитячого відпочинку були навіть відкриті короткострокові курси, які спеціально готували фізкультурників для роботи в таборах.
Серед завдань літньої роботи піонерів, прийнятих ЦК РЛКСМ, найважливішими були: фізичне оздоровлення піонерів, посилення зв\’язку між міськими й сільськими піонерськими загонами, організація навколо піонерів селянських дітей. Підкреслювалося, що піонерів треба притягувати до суспільно-трудової роботи в сільському господарстві й міському благоустрої (шляхом організації сільськогосподарських дослідницьких ділянок, літніх майданчиків для малят тощо). Популярністю серед піонерів користувалися табори-кочівлі й тривалі екскурсії.
У післявоєнний час табірний піонерський рух почав відроджуватися в середині 40-х pp. Спочатку літні оздоровчі табори організовували в приміщеннях шкіл, які знаходилися в сільській місцевості й на літо їх перевлаштовували під спальні корпуси. Такі тимчасові літні табори працювали, наприклад, у 50-і роки в приміщенні красноярівської школи (Ватутінський р-н м.Ворошиловграда), бутківської спецшколи і старобільської школи для глухонімих (Старобільський р-н), кремінській СШ №2 (Кремінський р-н) тощо.
Будівництво стаціонарних таборів у Луганській (з 1958р. – Ворошиловградській) області розпочалося в середині 50-х pp. Оздоровлення дітей проводилося в таборах у 2-3 зміни, кожний табір був здатний прийняти по 150-160 осіб. На початок 70-х років дитячі піонерські табори Луганської (з 1970 р. – Ворошиловградської) області за літній період оздоровлювали до 7 тис. дітей.
Дитячі установи табірного типу повністю контролювалися партійною й відповідними профспілковими (та/або відомчими) організаціями, які їх утворювали. Зазвичай, жорсткий (у тому числі й ідеологічний) відбір проходили всі бажаючі працювати в цих установах. Підбір кадрів здійснювали РК ЛКСМУ, а затверджували їх відповідні обкоми профспілок.
Ідейно-політична робота вихователів і піонервожатих таборів, спрямована на виховання дітлахів і підлітків у дусі марксизму-ленінізму, була повною мірою відновлена й посилена в післявоєнний час, причому, активну участь у її проведенні брали комсомольці. Так, у доповіді на Пленумі Старобільського райкому ЛКСМУ від 10 червня 1953 року чітко вказувалося, що „робота з дітьми влітку повинна бути спрямована на виховання піонерів і школярів активними будівничими комуністичного суспільства, беззавітно відданими соціалістичній Вітчизні, партії Леніна – Сталіна”.
Конкретними формами політико-виховної (пропагандистської та ідеологічної) роботи в дитячих піонерських таборах були:
– показ фільмів з ідейним змістом („Тимур і його команда”, „Кубанські козаки”, „Нескорене місто” та ін.);
– проведення вихователями бесід у загонах на теми: „Піонер – для усіх взірець”, „Дитячі роки Ілліча та Сталіна”, „Демократичний Китай”, „Життя дітлахів у капіталістичних країнах”, „Як мусять поводити себе піонери”, „Й.Сталін – кращий друг дітей”, „Про велике будівництво комунізму”;
– проведення загінних зборів на тему: „Наша Батьківщина”, „Ми -за мир”, „Піонер – зміна комсомолу”, „Щасливе дитинство”;
– проведення вихователями та старшим вихователем щотижневої політінформації про міжнародне становище;
– проведення вікторин і конкурсів (літературних, історичних, танцювальних тощо), присвячених знанню історії партії, біографії державних діячів та ін.;
– залучення дітлахів до участі в соцзмаганні за Червоне знамено;
– колективні читання преси („Піонерська правда”, „Юний ленінець”, „Зірка”, „Сталінське плем\’я”) й ідейно-виховних оповідань („Гайдар на війні”, „Молода гвардія”);
– проведення воєнізованих ігор („Передовий загін”, „Сині й Червоні”, „Боротьба за знамено” тощо).
Ідеологічний вплив відбивався й у назві окремих таборів, дружин, загонів, які носили ім\’я героїв громадянської та Великої Вітчизняної війни, піонерів-героїв, відомих революціонерів і державних діячів та ін. Наприклад, дружина імені О.Матросова, загін імені О.Кошового, загін імені Л.Шевцової, загін імені П.Морозова, загін імені У.Громової, піонерський табір „Дзержиновець” і т.п.
Політико-ідеологічне виховання юних піонерів і жовтенят поєднувалося з трудовим, фізичним, естетичним вихованням.
Формами суспільно корисної праці були мандрівки до лісу для збору гербаріїв та лікувальних трав для аптек, допомога колгоспам у здійсненні сільськогосподарських робіт, шефство над братськими могилами воїнів-визволителів та іншими пам\’ятними місцями, шкільними присадибними ділянками.
Фізичне виховання здійснювалося шляхом проведення низки спортивних заходів: щоденної фіззарядки, регулярного купання в річках (Лугань, Донець, Айдар та ін.), турпоходів і екскурсій, волейбольних і футбольних змагань та ігор.
З метою естетичного виховання та розширення кругозору юних піонерів у таборах працювали численні гуртки – хорові, літературні, юних натуралістів, туристичні, шахові, танцювальні, технічні, художньої самодіяльності, організовувалися зустрічі з відомими людьми -ветеранами громадянської та Великої Вітчизняної війни, героями соцпраці, місцевими старожилами, викладачами й науковцями, екскурсії пам\’ятними місцями (наприклад, на батьківщину стахановського руху – м.Ірміно), сусідні селища та шахти, проводилися інтелектуальні вікторини.
Отже, форми роботи з дітьми й підлітками в період їхнього відпочинку в піонерських таборах були різноманітними, але всі вони за мету мали виховання молоді в марксистсько-ленінському дусі. Саме ідея пронизувала й тією чи іншою мірою торкалася всіх видів діяльності юних піонерів – від суспільно корисної праці до творчої самодіяльності. Політико-ідеологічне виховання здійснювалося під пильним контролем партійних органів, які й спрямовували цю роботу.
Метою цієї історичної розвідки є з\’ясування форм політико-ідеологічного виховання та інших видів виховної роботи, які здійснювалися протягом радянського періоду в піонерських таборах УСРР на матеріалах Донбасу.
У зв\’язку з майже повною відсутністю досліджень історичного плану, присвячених проблемі організації піонерських таборів у Донбасі та здійсненням ідейно-виховного впливу на радянських дітлахів і підлітків, був здійснений аналіз певних архівних джерел та матеріалів місцевих періодичних видань 20-х років. Серед них – архівні справи фонду Р-2251 („Ворошиловградський обласний комітет профспілки робітників освіти, вищої школи та наукових установ”) Державного архіву Луганської області, газети „Пионер Донбасса” та „Молодой шахтер” за 1925 рік, які були друкованими органами Донецького губкому ЛКСМУ.
Однією з форм здійснення інтенсивного політико-ідеологічного та виховного впливу на дітей і молодь у позанавчальний час було створення дитячих піонерських оздоровчих і трудових таборів, покликаних організовувати дозвілля дітлахів, наповнюючи його суспільно корисною працею та заходами, спрямованими на фізичний розвиток, формування здорового засобу життя, підвищення політичного та ідейного рівня майбутніх будівничих комунізму.
Організований піонерський табірний рух Донбасу бере свій початок у 1925 році, коли дітлахи під керівництвом своїх піонерських і комсомольських ватажків почали влаштовувати свій літній відпочинок поза межами міста чи селища, розташовуючись у тимчасових таборах-кочівлях, споруджених на лісних галявинах чи берегах річок. Такий відпочинок на природі тривав від кількох днів до кількох тижнів. Перші табори-комуни або табори-кочівлі середини 20-х років не були стаціонарними, однак уже являли собою організовані за ініціативою дорослих місця для санкціонованого проведення дозвілля дітей і підлітків, на яких здійснювався необхідний виховний вплив з боку піонерської та комсомольської організацій.
Так, для організації трьох таборів-комун по 500 піонерів у Старобільському окрузі в 1925 році окружним бюро юних піонерів (ЮП) було виділено певні матеріальні засоби й культурні сили. Завчасно були ретельно обстежені місця таборів, проведено медичний огляд піонерів, велику виховну й організаційну роботу. Табори передбачалося організувати так, щоб у них потрапили піонери з кожного району.
Розташувавшись табором на природі, підлітки, захоплені піонерською романтикою, різноманітно проводили час, використовуючи цей відпочинок не лише для дитячих забав, але й для самовиховання та самоосвіти. Наприклад, піонери Артемівського загону ім. 1-го травня влаштували собі влітку 1925 року поза містом майданчик і читальню. Піонери Горлівки відпочивали на ставку в Поклонському лісі, а 180 благодатівських піонерів відпочивали в таборі, організованому в Анадольєвському лісі, де під керівництвом вожатих творчо проводили час: співали пісні й самі писали частівки, у яких висміювали недоліки товаришів. Численні зразки піонерської творчості, особливо якщо вони були просякнуті комуністичною романтикою, потім активно друкували в газеті „Пионер Донбасса”.
У 1925 році активізувалася й табірна кампанія піонерів Маріуполя, до якої довго готувалися як дітлахи, так і вожаті-комсомольці. Для якісної організації дитячого відпочинку були навіть відкриті короткострокові курси, які спеціально готували фізкультурників для роботи в таборах.
Серед завдань літньої роботи піонерів, прийнятих ЦК РЛКСМ, найважливішими були: фізичне оздоровлення піонерів, посилення зв\’язку між міськими й сільськими піонерськими загонами, організація навколо піонерів селянських дітей. Підкреслювалося, що піонерів треба притягувати до суспільно-трудової роботи в сільському господарстві й міському благоустрої (шляхом організації сільськогосподарських дослідницьких ділянок, літніх майданчиків для малят тощо). Популярністю серед піонерів користувалися табори-кочівлі й тривалі екскурсії.
У післявоєнний час табірний піонерський рух почав відроджуватися в середині 40-х pp. Спочатку літні оздоровчі табори організовували в приміщеннях шкіл, які знаходилися в сільській місцевості й на літо їх перевлаштовували під спальні корпуси. Такі тимчасові літні табори працювали, наприклад, у 50-і роки в приміщенні красноярівської школи (Ватутінський р-н м.Ворошиловграда), бутківської спецшколи і старобільської школи для глухонімих (Старобільський р-н), кремінській СШ №2 (Кремінський р-н) тощо.
Будівництво стаціонарних таборів у Луганській (з 1958р. – Ворошиловградській) області розпочалося в середині 50-х pp. Оздоровлення дітей проводилося в таборах у 2-3 зміни, кожний табір був здатний прийняти по 150-160 осіб. На початок 70-х років дитячі піонерські табори Луганської (з 1970 р. – Ворошиловградської) області за літній період оздоровлювали до 7 тис. дітей.
Дитячі установи табірного типу повністю контролювалися партійною й відповідними профспілковими (та/або відомчими) організаціями, які їх утворювали. Зазвичай, жорсткий (у тому числі й ідеологічний) відбір проходили всі бажаючі працювати в цих установах. Підбір кадрів здійснювали РК ЛКСМУ, а затверджували їх відповідні обкоми профспілок.
Ідейно-політична робота вихователів і піонервожатих таборів, спрямована на виховання дітлахів і підлітків у дусі марксизму-ленінізму, була повною мірою відновлена й посилена в післявоєнний час, причому, активну участь у її проведенні брали комсомольці. Так, у доповіді на Пленумі Старобільського райкому ЛКСМУ від 10 червня 1953 року чітко вказувалося, що „робота з дітьми влітку повинна бути спрямована на виховання піонерів і школярів активними будівничими комуністичного суспільства, беззавітно відданими соціалістичній Вітчизні, партії Леніна – Сталіна”.
Конкретними формами політико-виховної (пропагандистської та ідеологічної) роботи в дитячих піонерських таборах були:
– показ фільмів з ідейним змістом („Тимур і його команда”, „Кубанські козаки”, „Нескорене місто” та ін.);
– проведення вихователями бесід у загонах на теми: „Піонер – для усіх взірець”, „Дитячі роки Ілліча та Сталіна”, „Демократичний Китай”, „Життя дітлахів у капіталістичних країнах”, „Як мусять поводити себе піонери”, „Й.Сталін – кращий друг дітей”, „Про велике будівництво комунізму”;
– проведення загінних зборів на тему: „Наша Батьківщина”, „Ми -за мир”, „Піонер – зміна комсомолу”, „Щасливе дитинство”;
– проведення вихователями та старшим вихователем щотижневої політінформації про міжнародне становище;
– проведення вікторин і конкурсів (літературних, історичних, танцювальних тощо), присвячених знанню історії партії, біографії державних діячів та ін.;
– залучення дітлахів до участі в соцзмаганні за Червоне знамено;
– колективні читання преси („Піонерська правда”, „Юний ленінець”, „Зірка”, „Сталінське плем\’я”) й ідейно-виховних оповідань („Гайдар на війні”, „Молода гвардія”);
– проведення воєнізованих ігор („Передовий загін”, „Сині й Червоні”, „Боротьба за знамено” тощо).
Ідеологічний вплив відбивався й у назві окремих таборів, дружин, загонів, які носили ім\’я героїв громадянської та Великої Вітчизняної війни, піонерів-героїв, відомих революціонерів і державних діячів та ін. Наприклад, дружина імені О.Матросова, загін імені О.Кошового, загін імені Л.Шевцової, загін імені П.Морозова, загін імені У.Громової, піонерський табір „Дзержиновець” і т.п.
Політико-ідеологічне виховання юних піонерів і жовтенят поєднувалося з трудовим, фізичним, естетичним вихованням.
Формами суспільно корисної праці були мандрівки до лісу для збору гербаріїв та лікувальних трав для аптек, допомога колгоспам у здійсненні сільськогосподарських робіт, шефство над братськими могилами воїнів-визволителів та іншими пам\’ятними місцями, шкільними присадибними ділянками.
Фізичне виховання здійснювалося шляхом проведення низки спортивних заходів: щоденної фіззарядки, регулярного купання в річках (Лугань, Донець, Айдар та ін.), турпоходів і екскурсій, волейбольних і футбольних змагань та ігор.
З метою естетичного виховання та розширення кругозору юних піонерів у таборах працювали численні гуртки – хорові, літературні, юних натуралістів, туристичні, шахові, танцювальні, технічні, художньої самодіяльності, організовувалися зустрічі з відомими людьми -ветеранами громадянської та Великої Вітчизняної війни, героями соцпраці, місцевими старожилами, викладачами й науковцями, екскурсії пам\’ятними місцями (наприклад, на батьківщину стахановського руху – м.Ірміно), сусідні селища та шахти, проводилися інтелектуальні вікторини.
Отже, форми роботи з дітьми й підлітками в період їхнього відпочинку в піонерських таборах були різноманітними, але всі вони за мету мали виховання молоді в марксистсько-ленінському дусі. Саме ідея пронизувала й тією чи іншою мірою торкалася всіх видів діяльності юних піонерів – від суспільно корисної праці до творчої самодіяльності. Політико-ідеологічне виховання здійснювалося під пильним контролем партійних органів, які й спрямовували цю роботу.
Т.Ю.Анпілогова