Перші поселення у районі розташування міста Горлівка з\’явилися на початку XVIII сторіччя, коли запорізькими козаками та збіглими селянами були засновані хутори уздовж річок Корсунь, Залізна та Кодима. Для зміцнення кордонів Російської імперії царський уряд формує в другій половині XVIII сторіччя славяно-сербські поселенські полки, до складу яких входять серби, хорвати, словенці, що втекли від австрійського пригноблення, а також українські та російські селяни і козаки.
Полки поділялися на роти, які заснували окремі поселення на території сучасної Горлівки. У 1754 році виникає село Государев Байрак (тепер — територія міста).
Перші поселення у районі розташування міста Горлівка з\’явилися на початку XVIII сторіччя, коли запорізькими козаками та збіглими селянами були засновані хутори уздовж річок Корсунь, Залізна та Кодима. Для зміцнення кордонів Російської імперії царський уряд формує в другій половині XVIII сторіччя славяно-сербські поселенські полки, до складу яких входять серби, хорвати, словенці, що втекли від австрійського пригноблення, а також українські та російські селяни і козаки.
Полки поділялися на роти, які заснували окремі поселення на території сучасної Горлівки. У 1754 році виникає село Государев Байрак (тепер — територія міста).
У 1776 році зімовникі і хутори в балці Сухий Яр та в урочищі Жований Ліс злилися в слободу Зайцево, південну частину якої назвали Никітовка, на честь одного з її мешканців — Никіти Девятілова.
У 1795 році в селі Государев Байрак та слободі Зайцево (обидва — в межі сучасної Горловки) налічувалося 6.514 чоловік, в слободі Залізна в 1884 році — 3.529 жителів.
У 1800—1805 роках утворюються хутори Щербіновський, Нелеповський. Виникає слобода Залізна, яку заселяють переважно переселенці з Харківської губернії. На початку XIX століття, коли були відкриті поклади вугілля, з\’явилися селянські дрібні шахти. З початком будівництва Курсько-Харківсько-Азовської залізниці у 1867 році засновано робоче селище, назване на честь гірського інженера Петра Миколайовича Горлова, — Горловкою*. Були побудовані бараки для робітників, майстерня та інші споруди. Почався промисловий видобуток вугілля. У 1871—1874 роках була побудована копальня «Корсунськая копь №1» (згодом шахта «Кочегака»), що складалася з двох шахт. Це було найбільше на той час підприємство вугільної промисловості Донбасу.
У 1879 році на нім працювала більше тисячі чоловік, було здобуто близько 80 тис. тонн вугілля.
У 1889 році засновано «Суспільство південноросійської кам\’яновугільної промисловості», добувне 42 млн. пудів вугілля та 12 млн. пудів коксу.
У 1879 році відкрито родовище кіноварі, до 1886 року з\’явилася шахта по видобутку кіноварі та завод по виробництву ртуті, що дав першу в Росії ртуть.
У 1889 році побудована копальня №5 «Альберт».
У 1897 побудована шахта №7 «Альфред».
У 1897 році побудований машинобудівний завод, довкола якого з\’явилося робоче селище на 3.000 чоловік. Довкола Горлівки будувалися й інші підприємства: машинобудівний, алебастровий, цегельний, цементний заводи, зі своїми селищами, які поступово зливалися.
У 1890 році у центрі міста відкритий «клуб-театр зборів службовців», де виступали приїжджі артисти, а також силами місцевої інтелігенції ставилися самодіяльні вистави, проводилися вечори відпочинку.
К 1898 року в Горлівці проживало 7.000 чоловік.
У грудні 1905 року відбулося Горлівське озброєне повстання — найбільше на Україні робітниче повстання проти самодержавства.
У 1913 році у Горлівці працювало 50 підприємств із загальною чисельністю 13 тис. робітників. Населення Горлівки, що мала статус позаштатного міста, перевищувало 30 тис. чоловік.
В центрі стояли дома власників підприємств та інженерно-технічних працівників, декілька десятків казарм, типові трьохвіконні будиночки, розташовані на 18 лініях по 70 будинків.
Близько 10 тис. робітників проживали у напів-землянках, сараях та літніх кухнях. Існували 3 лікарні на 80 ліжок, 2 церковно-приходських, 4 заводських та 10 двокласних земських шкіл. Штейгерськая школа готувала штейгерів, маркшейдерів і машиністів підйому.
С 1914 року функціонував клуб-кінотеатр „Банакер“ на 300 місць. У 1925 році з шахтних і заводських селищ був створений районний центр Горлівка з населенням 27,3 тис. чоловік (з селищами — 40,5 тис. мешканців). У той час шахтами Горлівки добувалося 2,2 млн. тонн вугілля на рік.
У роки індустріалізації (кінець 20-х — початки 30-х років) в Горлівці проходіла реконструкція старих і поява нових підприємств, велося крупне промислове будівництво:
у 1928 році — коксохімічний завод, в 1932 році — шахта імені Румянцева, в 1933 році — шахта «Кочегарка», в квітні 1933 року — азотно-туковий завод імені Серго Орджонікідзе, в тому ж році — найбільший в світі цех по виробництву врубових машин на машинобудівному заводі, що виробляє до 3 тис. одиниць техніки на рік.
У 1929 році на базі колишнього штейгерського училища створено гірський технікум. У 1932 році Горлівка стала містом. У цьому ж році прокладена перша трамвайна лінія протяжністю 8 км., що з\’єднала селища шахт №4 та №5. Населення обслуговували 6 лікарень, 3 пологових удома, дитячий санаторій, 3 станції швидкої допомоги, 54 дитячих саду, 68 шкіл, 22 Палаци культури і клубу, 25 бібліотек.
До 1940 року в місті працювали 10 заводів, 13 шахт із загальним річним видобутком 7,2 млн. тонн вугілля, проживало 181,5 тис. чоловік. Напередодні Великої Вітчизняної війни населення Горлівки складало 181 тисячу, площа — 100 кв. км. Були споруджені новий водопровід і каналізація, друкарня, фабрика-кухня, поштамт, універмаг, дві лазні, готель, стадіон.
У 1941 році почала працювати найбільша на Донбасі шахта №4-5 «Никітовка». Окупация міста у період Великої Вітчизняної Війни продовжувалася з 29 жовтня 1941 по 5 вересня 1943 року. Місто зазнало серйозні руйнування.
До 1950 року почали працювати водопровідна, електрична, каналізаційна мережі. Були відновлені усі школи.
У післявоєнні роки в місті побудовані нові житлові мікрорайони далеко від промислових підприємств, покращувано водопостачання, реконструйована каналізаційна мережа. Були відновлені всі школи і дошкільні установи, 11 палаців культури і клубів, 7 парків культури і відпочинку.
У 1954 році з Білої Церкви до Горлівки переведений педагогічний інститут іноземних мов.
На 1955 рік у місті проживало 204.000 чоловік.
У 1956—1958 в Горлівці введено в дію 6 шахт, ремонтно-механічний, 3 бетонних і деревообробний заводи, 11 крупних цехів. З 1959 року працює художній музей. У 1959—1965 роках побудовані, реконструйовані і розширені 18 підприємств, у тому числі в грудні 1963 року введена в дію шахта імені Гагаріна.
До 1979 року в місті налічувалося 337.000 жителів. На сьогодні місто Горлівку можна рахувати не лише одним з найбільших міст Донбасу, але і вельми крупним індустріальним центром України.
У 1889 році засновано «Суспільство південноросійської кам\’яновугільної промисловості», добувне 42 млн. пудів вугілля та 12 млн. пудів коксу.
У 1879 році відкрито родовище кіноварі, до 1886 року з\’явилася шахта по видобутку кіноварі та завод по виробництву ртуті, що дав першу в Росії ртуть.
У 1889 році побудована копальня №5 «Альберт».
У 1897 побудована шахта №7 «Альфред».
У 1897 році побудований машинобудівний завод, довкола якого з\’явилося робоче селище на 3.000 чоловік. Довкола Горлівки будувалися й інші підприємства: машинобудівний, алебастровий, цегельний, цементний заводи, зі своїми селищами, які поступово зливалися.
У 1890 році у центрі міста відкритий «клуб-театр зборів службовців», де виступали приїжджі артисти, а також силами місцевої інтелігенції ставилися самодіяльні вистави, проводилися вечори відпочинку.
К 1898 року в Горлівці проживало 7.000 чоловік.
У грудні 1905 року відбулося Горлівське озброєне повстання — найбільше на Україні робітниче повстання проти самодержавства.
У 1913 році у Горлівці працювало 50 підприємств із загальною чисельністю 13 тис. робітників. Населення Горлівки, що мала статус позаштатного міста, перевищувало 30 тис. чоловік.
В центрі стояли дома власників підприємств та інженерно-технічних працівників, декілька десятків казарм, типові трьохвіконні будиночки, розташовані на 18 лініях по 70 будинків.
Близько 10 тис. робітників проживали у напів-землянках, сараях та літніх кухнях. Існували 3 лікарні на 80 ліжок, 2 церковно-приходських, 4 заводських та 10 двокласних земських шкіл. Штейгерськая школа готувала штейгерів, маркшейдерів і машиністів підйому.
С 1914 року функціонував клуб-кінотеатр „Банакер“ на 300 місць. У 1925 році з шахтних і заводських селищ був створений районний центр Горлівка з населенням 27,3 тис. чоловік (з селищами — 40,5 тис. мешканців). У той час шахтами Горлівки добувалося 2,2 млн. тонн вугілля на рік.
У роки індустріалізації (кінець 20-х — початки 30-х років) в Горлівці проходіла реконструкція старих і поява нових підприємств, велося крупне промислове будівництво:
у 1928 році — коксохімічний завод, в 1932 році — шахта імені Румянцева, в 1933 році — шахта «Кочегарка», в квітні 1933 року — азотно-туковий завод імені Серго Орджонікідзе, в тому ж році — найбільший в світі цех по виробництву врубових машин на машинобудівному заводі, що виробляє до 3 тис. одиниць техніки на рік.
У 1929 році на базі колишнього штейгерського училища створено гірський технікум. У 1932 році Горлівка стала містом. У цьому ж році прокладена перша трамвайна лінія протяжністю 8 км., що з\’єднала селища шахт №4 та №5. Населення обслуговували 6 лікарень, 3 пологових удома, дитячий санаторій, 3 станції швидкої допомоги, 54 дитячих саду, 68 шкіл, 22 Палаци культури і клубу, 25 бібліотек.
До 1940 року в місті працювали 10 заводів, 13 шахт із загальним річним видобутком 7,2 млн. тонн вугілля, проживало 181,5 тис. чоловік. Напередодні Великої Вітчизняної війни населення Горлівки складало 181 тисячу, площа — 100 кв. км. Були споруджені новий водопровід і каналізація, друкарня, фабрика-кухня, поштамт, універмаг, дві лазні, готель, стадіон.
У 1941 році почала працювати найбільша на Донбасі шахта №4-5 «Никітовка». Окупация міста у період Великої Вітчизняної Війни продовжувалася з 29 жовтня 1941 по 5 вересня 1943 року. Місто зазнало серйозні руйнування.
До 1950 року почали працювати водопровідна, електрична, каналізаційна мережі. Були відновлені усі школи.
У післявоєнні роки в місті побудовані нові житлові мікрорайони далеко від промислових підприємств, покращувано водопостачання, реконструйована каналізаційна мережа. Були відновлені всі школи і дошкільні установи, 11 палаців культури і клубів, 7 парків культури і відпочинку.
У 1954 році з Білої Церкви до Горлівки переведений педагогічний інститут іноземних мов.
На 1955 рік у місті проживало 204.000 чоловік.
У 1956—1958 в Горлівці введено в дію 6 шахт, ремонтно-механічний, 3 бетонних і деревообробний заводи, 11 крупних цехів. З 1959 року працює художній музей. У 1959—1965 роках побудовані, реконструйовані і розширені 18 підприємств, у тому числі в грудні 1963 року введена в дію шахта імені Гагаріна.
До 1979 року в місті налічувалося 337.000 жителів. На сьогодні місто Горлівку можна рахувати не лише одним з найбільших міст Донбасу, але і вельми крупним індустріальним центром України.
_____________________________________________
* – але у сучасній україньский мові пишуть – Горлівка
Переклад з російської Євгена Лавриненка (dN)