Олексій Матвійович Астахов народився 19 грудня 1903 (1 січня 1904) у селі Старобешеве Донецької області.Російський металург, директор Таганрозького металургійного заводу з 1943 по 1957 рік, Лауреат Державної премії СРСР (1950), кавалер ордена Леніна, двух орденів Трудового Червоного Прапора (1939, 1945), нагороджений багатьма медалями. Делегат XIX з\’їзду КПРС.
Олексій Астахов народився у сім\’ї коваля. В 15 років залишився сиротою, наймитував. З 1921 по 1928 рік працював в установах зв\’язку станції Іловайська та Таганрога, одночасно навчався на робітфаку в Таганрозі. Член КПРС з 1929 року.
У 1933 році закінчив Ленінградський металургійний інститут за фахом «Прокатка» і повернувся до Таганрога на металургійний завод імені Андрєєва. Працював інженером з обладнання, начальником зміни ТСЦ №1, заступником начальника ТСЦ №1, начальником ТСЦ №2.
Олексій Астахов народився у сім\’ї коваля. В 15 років залишився сиротою, наймитував. З 1921 по 1928 рік працював в установах зв\’язку станції Іловайська та Таганрога, одночасно навчався на робітфаку в Таганрозі. Член КПРС з 1929 року.
У 1933 році закінчив Ленінградський металургійний інститут за фахом «Прокатка» і повернувся до Таганрога на металургійний завод імені Андрєєва. Працював інженером з обладнання, начальником зміни ТСЦ №1, заступником начальника ТСЦ №1, начальником ТСЦ №2.
Олексій Матвійович Астахов народився 19 грудня 1903 (1 січня 1904) у селі Старобешеве Донецької області.Російський металург, директор Таганрозького металургійного заводу з 1943 по 1957 рік, Лауреат Державної премії СРСР (1950), кавалер ордена Леніна, двух орденів Трудового Червоного Прапора (1939, 1945), нагороджений багатьма медалями. Делегат XIX з\’їзду КПРС.
Олексій Астахов народився у сім\’ї коваля. В 15 років залишився сиротою, наймитував. З 1921 по 1928 рік працював в установах зв\’язку станції Іловайська та Таганрога, одночасно навчався на робітфаку в Таганрозі. Член КПРС з 1929 року.
У 1933 році закінчив Ленінградський металургійний інститут за фахом «Прокатка» і повернувся до Таганрога на металургійний завод імені Андрєєва. Працював інженером з обладнання, начальником зміни ТСЦ №1, заступником начальника ТСЦ №1, начальником ТСЦ №2.
Олексій Астахов народився у сім\’ї коваля. В 15 років залишився сиротою, наймитував. З 1921 по 1928 рік працював в установах зв\’язку станції Іловайська та Таганрога, одночасно навчався на робітфаку в Таганрозі. Член КПРС з 1929 року.
У 1933 році закінчив Ленінградський металургійний інститут за фахом «Прокатка» і повернувся до Таганрога на металургійний завод імені Андрєєва. Працював інженером з обладнання, начальником зміни ТСЦ №1, заступником начальника ТСЦ №1, начальником ТСЦ №2.
З 1938 по 1939 рік – заступник директора заводу.
У січні 1939 року О.М.Астахов був призначений директором Нікопольського південно-трубного металургійного заводу (Україна). За вміле керівництво виробництвом у 1939 році О.М.Астахов був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, який йому в Москві вручив особисто М.І.Калінін.
У серпні 1941 року в умовах воєнного часу керував евакуацією Нікопольського південно-трубного металургійного заводу в Першоуральському (Первоуральский новотрубний завод).
З 1941 по 1943 рік Олексій Астахов очолював трубний завод у Кемерово, працював заступником директора Виксунському металургійного заводу, директором Московського метизного заводу.
Після звільнення Таганрога від німецько-фашистських військ, у вересні 1943 року Олексій Астахов був призначений директором Таганрозького металургійного заводу і пропрацював на цій посаді до січня 1958 року.
Під його керівництвом в грудні 1943 року план випуску валової продукції був значно перевиконаний, по-стахановськи швидко вводилися в дію відновлені цехи. Сталін у вітальній телеграмі, направленій керівникам заводу в травні 1944 року, подякував таганрозьки металургів за самовіддану працю по відновленню заводу. У повоєнний час запускали в експлуатацію нові виробничі ділянки: тонколистовий стан, котли-утилізатори в мартенівському цеху №2, центральна компресорна, вперше в СРСР був успішно освоєно випуск легованих обсадних труб для надглибокого буріння.
Велику увагу Олексій Астахов приділяв соціальній сфері: при заводі було створено ремісниче училище №5, побудований заводський клуб, дитячий будинок для дітей металургів, які загинули під час війни, заводський спортивний павільйон і лікарня на території заводу, широко велося житлове будівництво.
Свій послужний список Олексій Астахов продовжив начальником управління металургійної та хімічної промисловості Ростовського Раднаргоспу з 1958 по 1962 рік, начальником управління чорної та кольорової металургії Північно-Кавказького Раднаргоспу з 1962 по 1965 рік. Знаком визнання його високого професіоналізму і великого досвіду стало призначення на роботу в Радянському торговому представництві в Угорщині. Трудовий шлях О.М.Астахов продовжив, працюючи заступником директора Інституту підвищення кваліфікації керівних працівників і фахівців Мінтракторсігоспмаша (Ростов-на-Дону).
З 1980 року – персональний пенсіонер союзного значення.
Помер Олексій Матвійович Астахов 13 березня 1984 у Ростові-на-Дону.
Похований на «Алеї слави» Таганрозького міського кладовища.
У січні 1939 року О.М.Астахов був призначений директором Нікопольського південно-трубного металургійного заводу (Україна). За вміле керівництво виробництвом у 1939 році О.М.Астахов був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, який йому в Москві вручив особисто М.І.Калінін.
У серпні 1941 року в умовах воєнного часу керував евакуацією Нікопольського південно-трубного металургійного заводу в Першоуральському (Первоуральский новотрубний завод).
З 1941 по 1943 рік Олексій Астахов очолював трубний завод у Кемерово, працював заступником директора Виксунському металургійного заводу, директором Московського метизного заводу.
Після звільнення Таганрога від німецько-фашистських військ, у вересні 1943 року Олексій Астахов був призначений директором Таганрозького металургійного заводу і пропрацював на цій посаді до січня 1958 року.
Під його керівництвом в грудні 1943 року план випуску валової продукції був значно перевиконаний, по-стахановськи швидко вводилися в дію відновлені цехи. Сталін у вітальній телеграмі, направленій керівникам заводу в травні 1944 року, подякував таганрозьки металургів за самовіддану працю по відновленню заводу. У повоєнний час запускали в експлуатацію нові виробничі ділянки: тонколистовий стан, котли-утилізатори в мартенівському цеху №2, центральна компресорна, вперше в СРСР був успішно освоєно випуск легованих обсадних труб для надглибокого буріння.
Велику увагу Олексій Астахов приділяв соціальній сфері: при заводі було створено ремісниче училище №5, побудований заводський клуб, дитячий будинок для дітей металургів, які загинули під час війни, заводський спортивний павільйон і лікарня на території заводу, широко велося житлове будівництво.
Свій послужний список Олексій Астахов продовжив начальником управління металургійної та хімічної промисловості Ростовського Раднаргоспу з 1958 по 1962 рік, начальником управління чорної та кольорової металургії Північно-Кавказького Раднаргоспу з 1962 по 1965 рік. Знаком визнання його високого професіоналізму і великого досвіду стало призначення на роботу в Радянському торговому представництві в Угорщині. Трудовий шлях О.М.Астахов продовжив, працюючи заступником директора Інституту підвищення кваліфікації керівних працівників і фахівців Мінтракторсігоспмаша (Ростов-на-Дону).
З 1980 року – персональний пенсіонер союзного значення.
Помер Олексій Матвійович Астахов 13 березня 1984 у Ростові-на-Дону.
Похований на «Алеї слави» Таганрозького міського кладовища.
Переклад з російської – Євген Лавриненко (dN)