Георгій Шонін народився 3 серпня 1935 року в місті Ровеньки, що на Луганщині. Щасливі дитячі роки перервала війна. Батько, Степан Васильович, пішов на фронт у перші дні і додому не повернувся … пропав без вісті. Довгі три роки окупації не додали Георгію серйозності, лише у сьомому класі він “узявся за розум” та захопився книгами. Особливо подобалися йому історії про моряків.Так з\’явилася у Георгія мрія про море та дальні мандри. Але замітка в газеті про набір в Одеську спецшколу ВВС сплутала всі плани. Тоді всі хлопчаки хотіли стати льотчиками, і він піддався загальному настрою.
Георгій Шонін народився 3 серпня 1935 року в місті Ровеньки, що на Луганщині. Щасливі дитячі роки перервала війна. Батько, Степан Васильович, пішов на фронт у перші дні і додому не повернувся … пропав без вісті. Довгі три роки окупації не додали Георгію серйозності, лише у сьомому класі він “узявся за розум” та захопився книгами. Особливо подобалися йому історії про моряків.Так з\’явилася у Георгія мрія про море та дальні мандри. Але замітка в газеті про набір в Одеську спецшколу ВВС сплутала всі плани. Тоді всі хлопчаки хотіли стати льотчиками, і він піддався загальному настрою.Георгія прийняли, але спецшколу розформували, а курсантів зарахували в Краснодарське (для конспірації його називали Єйським, хоча там ніякого авіаційного училища не було) військове льотно-технічне училище. Через три роки, у 1953 році після здачі іспитів, Шоніна направили до Ленінграда, у 93-е Військово-морське авіаційне училище первинного навчання. Тут його мрії про небо та море злилися воєдино. Під час навчання Георгій освоїв літаки Як-11 і МіГ-15. Після здачі іспитів він проходив морську практику в Кронштадті на вітрильнику «Седов», лінкорі «Октябрьская революция» і крейсері “Адмирал Макаров” для ознайомлення з силами, з якими доведеться взаємодіяти. Потім, у 1954 році, він був направлений для подальшого навчання у Військово-морське Ордени Леніна авіаційне училище імені І.В.Сталіна Північнокавказького військового округу.
У 1957 році Георгій Шонін закінчив училище з одними відмінними оцінками, в званні лейтенанта і був направлений на службу на Балтику до 935-й винищувальний авіаційний полк военновоздушних сил Червонопрапорного Балтійського флоту. Через рік Шонін вже старший льотчик. У березні 1958 року його перевели в 768-й винищувальний авіаційний полк ВВС Північного флоту. Саме там Георгій Шонін познайомився з майбутнім першим космонавтом планети Юрієм Гагаріним, який служив з сусідньому 769-й полку, базувався в селищі Луостарі-Нове Мурманської області. Звідти ж і Шонін і Гагарін були направлені до Москви для проходження медичного відбору. Навіть в загін космонавтів вони були зараховані одним наказом Головкому ВВС 7 березня 1960 року. Ось що згадував про Шоніна Юрій Гагарін:
«В общении прост. Волевой, прямой, честный. Что думает — в себе не таит. Если не нравится, рубит напрямую Уважают его у нас. Летал хорошо и в простых и в сложных условиях, а случится другому тяжело, последнюю рубашку отдаст.»
Проте, друзями вони не стали.
У квітні 1961 року Шонін закінчив общекосмічну підготовку та у вересні був включений до лідируючої групи космонавтів для польотів на перших кораблях серії «Восток». До цього часу Юрій Гагарін і Герман Титов вже злітали. Замість них до підготовки були залучені Георгій Шонін і Борис Волинов. Протягом жовтня він проходив безпосередню підготовку до одиночного польоту, а з листопада готувався до першого групового польоту двох пілотованих космічних спочатку в якості резервного, а потім як дублюючого пілота.
У червні 1962 року сталося непередбачене. Коли підготовка до групового польоту вже завершилася наближалася і космонавти готувалися в режимі підтримки тренованості, чекаючи на виготовлення двох кораблів, Шоніна підвело здоров\’я. Він був знятий з підготовки, а дублером Павла Поповича на «Восток-4» був призначений Володимир Комаров.
Тільки в 1965 році Шонін був повністю реабілітований. Хто знає, як склалася б його доля, якби не ця хвороба.
У травні 1965 року він знову на безпосередній підготовці як командир екіпажу одного з «Восходов». Разом з Борисом Волиновим він навіть здав комплексну тренування за програмою 15-20 добового тривалого польоту на ЗКВ №6 («Восток-3»). Але знову невдача, від нього не залежить Все було готове, але в травні 1966 року Держкомісія політ скасувала, вважаючи, що нічого він не дасть науці, а незабаром і вся програма «Восток» була закрита.
Деякий час Георгій Шонін готувався за перспективною програмою «Алмаз», тому що для польотів на перший «Союзах» екіпажі вже були сформовані Після трагічної загибелі Володимира Комарова у квітні 1967 року Георгія Шоніна включили в підготовку за програмою стикування двох кораблів «Союз», і в січні 1969 року він був дублером Володимира Шаталова, який успішно виконав політ і зістикувався з «Союзом-5».
Напружена підготовка до польоту не перешкодила Георгію Шоніну з відзнакою закінчити у 1968 році Військово-повітряну інженерну академію імені Жуковського і отримати кваліфікацію «Льотчик-космонавт-інженер».
Потім нова підготовка – Василь Мішин вирішив здивувати світ польотом відразу трьох кораблів зі стикуванням двох з них і фотографування цього процесу з третього корабля. Командиром першого з трьох кораблів призначили Георгія Шоніна бортінженером в екіпаж поставили його ровесника – інженера ЦКБЕМ (так називалося королівське ОКБ-1). Свій перший та єдиний політ у космос Георгій Шонін здійснив з 11 по 16 жовтня 1969 року в якості командира КК «Союз-6». Під час польоту був проведений експеримент «Факел» з візуального виявлення запусків балістичних ракет, перевірені різні способи зварювання та різання металів в умовах космосу, причому цей експеримент ледве не призвела до розгерметизації побутового відсіку через расфокусіровкі променя, який пропалив стіл, із закріпленою на ньому установкою. Адже політ був без скафандрів. Фотозйомка КК “Союз-7” та “Союз-8” не була виконана не тільки із-за її скасування, а й з-за неточного виведення корабля на орбіту. Тривалість польоту склала 4 діб 22 годин 42 хвилин 47 секунд. Позивний «Антей 1». Георгій Шонін став 17 радянським космонавтом і 39 космонавтом світу.
За політ Шонін було присвоєно почесне звання Героя Радянського Союзу і звання Льотчик-космонавт СРСР. Він був нагороджений Орденом Леніна, йому присвоїли звання полковник і кваліфікацію «Космонавт III класу».
Відразу після польоту і невеликого відпочинку Шонін почав підготовку за новою програмою польотів на орбітальну станцію ДОС (надалі «Салют»). Як одному з досвідчених космонавтів Георгію Шоніну доручили очолити перший екіпаж, до якого увійшли двічі літавший Олексій Єлісєєв та Микола Рукавишников, ще без досвіду космічних польотів. Їм належало обживати першу в світі довготривалу орбітальну станцію (ДОС) «Зоря» (тільки після успішного запуску її перейменували в «Салют»).
Все йшло добре, але 5 лютого 1971 року пішла для Георгія смуга невдач. Все почалося з того, що він «просто проспав» тренування на кораблі, що проходить випробування в серпанок ЦКБЕМ. І, як наслідок-відсторонення від підготовки. Послідував психологічний зрив, в результаті тривалий безпечення в госпіталі. Тільки в березні Шонін повернувся з госпіталю, а висновок: «Має потребу в тривалому лікуванні в санаторії» повністю позбавляло надії на повернення до підготовки.
Георгія Шоніна призначили на посаду начальника відділу ЦПК. Тепер йому довелося самому організовувати підготовку космонавтам з військових програмами «Алмаз» і «Союз-ВИ». Але, мабуть, смуга невдач на цьому не завершилася. У червні 1973 року він став інструктором-космонавтом відділу, який вів підготовку космонавтів по програмі ЕПАС, а у квітні 1974 року «піке» в житті Шоніна досягла нижчої точки: його зняли з посади інструктора.
Інший би міг не витримати, не впоратися з такими ударами долі, але Георгій Шонін знайшов у собі сили почати «нове» життя. Ініціатива, рішучість, відповідальність за доручену справу, характерні для Георгія, проявилися в екстремальній ситуації з новою силою, і це не могло залишитися непоміченим Почалося сходження на нову висоту.
У січні 1976 року від був призначений відразу начальником управління ЦПК, і тепер на Шоніна лягла відповідальність за всю тренувальну базу Центру. Крім того, він знову став старшим інструктором-космонавтом і провідним інженером-випробувачем.
У жовтні 1977 року Георгію Шоніну присвоїли звання «генерал-майор» – рідкісний випадок, якщо врахувати, що посаду начальника управління ЦПК полковницька. У цьому ж році Георгій Степанович зробив унікальний крок у розсекречення «суперсекретного» радянського космосу. У своїй книзі «Найперші» він вперше розповів про неполетевшіх космонавтів першого загону. Називаючи тільки по іменах, він розповів про те, як трагічно склалися їхні долі. Довгі роки це згадка залишалося єдиним. Книга отримала першу премію на конкурсі імені М.Островського і була перекладена на інші мови.
У квітні 1979 році, після 19 років служби в загоні космонавтів, Георгій Шонін покинув ЦПК.
Ще 11 років Георгій Степанович продовжував службу в авіації. За цей час він був заступником командувача повітряної армії, очолював один з військових НДІ. Тільки в листопаді 1990 року Георгій Шонін був звільнений в запас за віком у званні генерал-лейтенанта. Таких висот досягли не багато космонавти. За службу Батьківщині Георгій Степанович Шонін був нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки і багатьма медалями.
У ніч на 6 квітня 1997 року у себе вдома в Зоряному містечку від серцевого нападу помер Герой Радянського Союзу, льотчик-космонавт СРСР, генерал-лейтенант запасу Георгій Степанович Шонін.
Георгій Шонін любив життя у всіх її проявах. І його всі любили. Усі, хто знає Георгія Степановича, відчули гостре відчуття втрати, коли його не стало.
«Він йде не поспішаючи, закинувши ліву руку за спину, підставивши відкрите, сміливе обличчя вітри, що дмуть зі сходу. Іде назустріч Сонцю … Йде у безсмертя… » – так написав Шонін про Юрія Гагаріна, але ці слова можна цілком віднести і до космонавту Георгію Степановичу Шонін.
Усі, хто знав Георгія Степановича ніколи не забудуть його очі, які дивилися на світ весело і трохи здивовано. Він любив блукати по лісі, співати українські пісні і був людиною щедрої душі.
Вічна пам\’ять про Георгія Степановича Шонін назавжди залишиться в історії світової космонавтики.
Похорони відбулися 9 квітня на кладовищі д.Леоніха, біля Зоряного містечка.
У квітні 1961 року Шонін закінчив общекосмічну підготовку та у вересні був включений до лідируючої групи космонавтів для польотів на перших кораблях серії «Восток». До цього часу Юрій Гагарін і Герман Титов вже злітали. Замість них до підготовки були залучені Георгій Шонін і Борис Волинов. Протягом жовтня він проходив безпосередню підготовку до одиночного польоту, а з листопада готувався до першого групового польоту двох пілотованих космічних спочатку в якості резервного, а потім як дублюючого пілота.
У червні 1962 року сталося непередбачене. Коли підготовка до групового польоту вже завершилася наближалася і космонавти готувалися в режимі підтримки тренованості, чекаючи на виготовлення двох кораблів, Шоніна підвело здоров\’я. Він був знятий з підготовки, а дублером Павла Поповича на «Восток-4» був призначений Володимир Комаров.
Тільки в 1965 році Шонін був повністю реабілітований. Хто знає, як склалася б його доля, якби не ця хвороба.
У травні 1965 року він знову на безпосередній підготовці як командир екіпажу одного з «Восходов». Разом з Борисом Волиновим він навіть здав комплексну тренування за програмою 15-20 добового тривалого польоту на ЗКВ №6 («Восток-3»). Але знову невдача, від нього не залежить Все було готове, але в травні 1966 року Держкомісія політ скасувала, вважаючи, що нічого він не дасть науці, а незабаром і вся програма «Восток» була закрита.
Деякий час Георгій Шонін готувався за перспективною програмою «Алмаз», тому що для польотів на перший «Союзах» екіпажі вже були сформовані Після трагічної загибелі Володимира Комарова у квітні 1967 року Георгія Шоніна включили в підготовку за програмою стикування двох кораблів «Союз», і в січні 1969 року він був дублером Володимира Шаталова, який успішно виконав політ і зістикувався з «Союзом-5».
Напружена підготовка до польоту не перешкодила Георгію Шоніну з відзнакою закінчити у 1968 році Військово-повітряну інженерну академію імені Жуковського і отримати кваліфікацію «Льотчик-космонавт-інженер».
Потім нова підготовка – Василь Мішин вирішив здивувати світ польотом відразу трьох кораблів зі стикуванням двох з них і фотографування цього процесу з третього корабля. Командиром першого з трьох кораблів призначили Георгія Шоніна бортінженером в екіпаж поставили його ровесника – інженера ЦКБЕМ (так називалося королівське ОКБ-1). Свій перший та єдиний політ у космос Георгій Шонін здійснив з 11 по 16 жовтня 1969 року в якості командира КК «Союз-6». Під час польоту був проведений експеримент «Факел» з візуального виявлення запусків балістичних ракет, перевірені різні способи зварювання та різання металів в умовах космосу, причому цей експеримент ледве не призвела до розгерметизації побутового відсіку через расфокусіровкі променя, який пропалив стіл, із закріпленою на ньому установкою. Адже політ був без скафандрів. Фотозйомка КК “Союз-7” та “Союз-8” не була виконана не тільки із-за її скасування, а й з-за неточного виведення корабля на орбіту. Тривалість польоту склала 4 діб 22 годин 42 хвилин 47 секунд. Позивний «Антей 1». Георгій Шонін став 17 радянським космонавтом і 39 космонавтом світу.
За політ Шонін було присвоєно почесне звання Героя Радянського Союзу і звання Льотчик-космонавт СРСР. Він був нагороджений Орденом Леніна, йому присвоїли звання полковник і кваліфікацію «Космонавт III класу».
Відразу після польоту і невеликого відпочинку Шонін почав підготовку за новою програмою польотів на орбітальну станцію ДОС (надалі «Салют»). Як одному з досвідчених космонавтів Георгію Шоніну доручили очолити перший екіпаж, до якого увійшли двічі літавший Олексій Єлісєєв та Микола Рукавишников, ще без досвіду космічних польотів. Їм належало обживати першу в світі довготривалу орбітальну станцію (ДОС) «Зоря» (тільки після успішного запуску її перейменували в «Салют»).
Все йшло добре, але 5 лютого 1971 року пішла для Георгія смуга невдач. Все почалося з того, що він «просто проспав» тренування на кораблі, що проходить випробування в серпанок ЦКБЕМ. І, як наслідок-відсторонення від підготовки. Послідував психологічний зрив, в результаті тривалий безпечення в госпіталі. Тільки в березні Шонін повернувся з госпіталю, а висновок: «Має потребу в тривалому лікуванні в санаторії» повністю позбавляло надії на повернення до підготовки.
Георгія Шоніна призначили на посаду начальника відділу ЦПК. Тепер йому довелося самому організовувати підготовку космонавтам з військових програмами «Алмаз» і «Союз-ВИ». Але, мабуть, смуга невдач на цьому не завершилася. У червні 1973 року він став інструктором-космонавтом відділу, який вів підготовку космонавтів по програмі ЕПАС, а у квітні 1974 року «піке» в житті Шоніна досягла нижчої точки: його зняли з посади інструктора.
Інший би міг не витримати, не впоратися з такими ударами долі, але Георгій Шонін знайшов у собі сили почати «нове» життя. Ініціатива, рішучість, відповідальність за доручену справу, характерні для Георгія, проявилися в екстремальній ситуації з новою силою, і це не могло залишитися непоміченим Почалося сходження на нову висоту.
У січні 1976 року від був призначений відразу начальником управління ЦПК, і тепер на Шоніна лягла відповідальність за всю тренувальну базу Центру. Крім того, він знову став старшим інструктором-космонавтом і провідним інженером-випробувачем.
У жовтні 1977 року Георгію Шоніну присвоїли звання «генерал-майор» – рідкісний випадок, якщо врахувати, що посаду начальника управління ЦПК полковницька. У цьому ж році Георгій Степанович зробив унікальний крок у розсекречення «суперсекретного» радянського космосу. У своїй книзі «Найперші» він вперше розповів про неполетевшіх космонавтів першого загону. Називаючи тільки по іменах, він розповів про те, як трагічно склалися їхні долі. Довгі роки це згадка залишалося єдиним. Книга отримала першу премію на конкурсі імені М.Островського і була перекладена на інші мови.
У квітні 1979 році, після 19 років служби в загоні космонавтів, Георгій Шонін покинув ЦПК.
Ще 11 років Георгій Степанович продовжував службу в авіації. За цей час він був заступником командувача повітряної армії, очолював один з військових НДІ. Тільки в листопаді 1990 року Георгій Шонін був звільнений в запас за віком у званні генерал-лейтенанта. Таких висот досягли не багато космонавти. За службу Батьківщині Георгій Степанович Шонін був нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки і багатьма медалями.
У ніч на 6 квітня 1997 року у себе вдома в Зоряному містечку від серцевого нападу помер Герой Радянського Союзу, льотчик-космонавт СРСР, генерал-лейтенант запасу Георгій Степанович Шонін.
Георгій Шонін любив життя у всіх її проявах. І його всі любили. Усі, хто знає Георгія Степановича, відчули гостре відчуття втрати, коли його не стало.
«Він йде не поспішаючи, закинувши ліву руку за спину, підставивши відкрите, сміливе обличчя вітри, що дмуть зі сходу. Іде назустріч Сонцю … Йде у безсмертя… » – так написав Шонін про Юрія Гагаріна, але ці слова можна цілком віднести і до космонавту Георгію Степановичу Шонін.
Усі, хто знав Георгія Степановича ніколи не забудуть його очі, які дивилися на світ весело і трохи здивовано. Він любив блукати по лісі, співати українські пісні і був людиною щедрої душі.
Вічна пам\’ять про Георгія Степановича Шонін назавжди залишиться в історії світової космонавтики.
Похорони відбулися 9 квітня на кладовищі д.Леоніха, біля Зоряного містечка.
Переклад з російської – Євген Лавриненко (dN)