Азовське море (лат. – Palus Maeotis) – північно-східний боковий басейн Чорного моря, з яким воно з’єднується Керченською протокою (Босфор Кіммерійський в давнину, шириною в 4,2 км). Це найдрібніше море в світі, його глибина не перевищує 15 метрів. Азовське море отримало свою назву від міста Азов.
На Русі море стало відомим в I столітті н.е. як Синє море. Після утворення Тмутараканського князівства море стали називати Руським. З падінням князівства море перейменовується багато разів (Самакуш, Салакар, Майутіс і т.і.).
На початку XIII століття затверджується назву Саксінское море.
Татаро-монгольські завойовники поповнили колекцію імен Азова: Балик-денгіз (рибне море) і Чабак-денгіз (чабачье, Лєщєва море).
За деякими даними Чабак-денгіз в результаті трансформації: Чабак – Дзиба – Забак – азак – азів – відбулося сучасна назва моря (що сумнівно). За іншими даними азак – тюркське прикметник, що означає низький, низинний, за іншими даними, азак (тюркське гирлі річки), яке трансформувалося в Азау, а потім в російське Азов.
У проміжку вищевказаних назв море отримувало ще і наступні: Барель-Азов (Темно-синя річка); фракійського морі (під фракійцями розумілися генуезці та венеціанці); Сурозьке море (Сурожем називався сучасний м.Судак у Криму); Каффское море (Каффа – італійська колонія на місці сучасного м.Феодосії в Криму); Кіммерійське море (від кіммерійців); Акденгіз (турецьке, що означає Біле море).
Найбільш вірогідно, що сучасна назва моря походить по місту Азов.
За етимології слова “азів” існує ряд гіпотез: по імені половецького князя Азума (Азуфа), убитого при взятті міста в 1067 році; За назвою племені Осова (аси), у свою чергу сталося нібито від авестійського, що означає “швидкий”; зіставляють назву і з тюркським словом азан – “нижній”, і черкеським узев – “орловіна”. Тюркську назву м. Азов – Аузак. Але ще в I столітті н.е. Пліній, перераховуючи в своїх працях скіфські племена, згадує плем’я Асока, подібне зі словом азів. Прийнято вважати, що сучасна назва Азовського моря прийшло в російську топонімію на початку XVII ст. завдяки літопису Пімена. Причому на початку воно закріпилося лише за його частиною (Таганрозька затока), лише під час Азовських походів Петра I назва Азовське море закріпилося за всім водоймищем. Море дало назву станицям Азовської та Приазовської та м.Азов (в низов\’ях р.Дон, Ростовська область), селищу Приазовському та хутору Азовка.
В історії вивчення Азовського моря виділяють три етапи:
1. Древній (географічний) – з часів Геродота до початку XIX століття.
2. Геолого-географічний – XIX століття – 40-ві роки XX століття.
3. Комплексний – середина XX століття – Сьогодні.
Першу карту Понта Евксинського і Меотиди склав Клавдій Птолемей, він же визначив географічні координати для міст, гирл річок, мисів та заток узбережжя Азовського моря.
У 1068 році російський князь Гліб Святославич, який правив у той час в Тмуторокані, виміряв по льоду відстань між Керчю і Таманню. Як свідчить напис на Тмутараканському камені, відстань від Тмутаракані до Корчева (давня назва Керчі) складало приблизно 20 км (за 939 років ця відстань збільшилася на 3 км.)
З XII-XII столітть генуезці та венеціанці почали складати портолани (лоції і морські карти Чорного і Азовського морів).
Географічні ознаки
Крайні точки Азовського моря лежать між 45°12’30” та 47°17’30” пн.ш., між 33°38′ (Сиваш) та 39°18′ с.д. Найбільша його довжина 343 км, найбільша ширина 231 км; довжина берегової лінії 1.472 км; площа поверхні – 37.605 км. (У цю площу не входять острови та коси, що займають 107,9 кв. км).
За морфологічними ознаками воно відноситься до плоских морів і являє собою мілководну водойму з невисокими береговими схилами.
За віддаленості від океану в материк Азовське море є самим континентальним морем планети.
Батіметрія
Підводний рельєф моря порівняно простий. У міру віддалення від берега глибини повільно і плавно наростають, досягаючи в центральній частині моря 14,4 м. Основна площа дна характеризується глибинами 5-13 м. Область найбільших глибин знаходиться в центрі моря.
Розташування изобат, близьке до симетричного, порушується невеликий видовженістю їх на північному сході в бік Таганрозької затоки. Ізобати 5 м розташовується приблизно в 2 км від берега, віддаляючись від нього близько Таганрозької затоки і в самій затоці біля гирла Дону. У Таганрозькій затоці глибини збільшуються від гирла Дону (2-3 м) у напрямку до відкритої частини моря, досягаючи на кордоні затоки з морем 8-9 м. У рельєфі дна Азовського моря відзначаються системи підводних височин, витягнуті уздовж східного (банка Железінская) та західного (банки Морська і Арабатська) узбереж, глибини над якими зменшуються від 8-9 до 3-5 м. Для підводного берегового схилу північного узбережжя характерне широке мілководдя (20-30 км) з глибинами 6-7 м, для південного узбережжя – крутий підводний схил до глибин 11-12 м.
Площа водозбору Басейну Азовського моря становить 586.000 км².
Морські береги в основному плоскі і піщані, тільки на південному березі зустрічаються пагорби вулканічного походження, які місцями переходять в круті передові гори.
Морські течії знаходяться в залежності від дмуть тут дуже сильних північно-східних і південно-західних вітрів і тому вельми часто змінюють напрямок. Основним течією є кругова течія вздовж берегів Азовського моря проти годинникової стрілки.
Солоність
За біологічної продуктивності Азовське море займає перше місце в світі. Найбільш розвинений фітопланктон і бентос. Фітопланктон складається (в%): з діатомових – 55, перідінієвих – 41,2, і синьо-зелених водоростей – 2,2. Серед біомаси бентосу молюски займають домінуюче становище. Їх скелетні залишки, представлені карбонатом кальцію, мають значну питому вагу у формуванні сучасного донного осаду і акумулятивних надводних тел.
Гідрохімічні особливості Азовського моря формуються в першу чергу під впливом рясного припливу річкових вод (до 12% об’єму води) і утрудненого водообміну з Чорним морем.
Солоність моря до зарегулювання Дону була в три рази менше середньої солоності океану. Величина її на поверхні змінювалася від 1 проміле в гирлі Дону до 10,5 проміле в центральній частині моря і 11,5 проміле в Керченської протоки. Після створення Цимлянського гідровузла солоність моря почала підвищуватися (до 13 проміле в центральній частині). Середні сезонні коливання величин солоності рідко досягають 1%.
Вода містить дуже мало солі. З цієї причини море легко замерзає, і тому до появи криголамів воно було несудноплавних з грудня до середини квітня.
Протягом XX століття практично всі більш-менш великі річки, що впадають в Азовське море, були перегороджені греблями для створення водосховищ. Це призвело до значного скорочення скидання прісної води і мулу в море.
Географічні об’єкти Азовського моря
Перераховані великі або представляють особливий інтерес географічні об’єкти в порядку їх слідування за годинниковою стрілкою уздовж узбережжя починаючи від Керченської протоки.
Затоки і лимани:
- На південному заході: Казантипський залив, Арабатській затоку;
- На заході: затоку Сиваш;
- На північному заході: Утлюкський лиман, Молочний лиман, Обіточна затока, Бердянська затока;
- На північному сході: Таганрозька затока, Міуської лиман, Єйський лиман;
- На сході: Ясенський затоку, Бейсузького лиману, Ахтарського лиман;
- На півдні-сході: Темрюкский затоку.
Коси та миси:
- На південному заході: мис Хроні, мис Зюк, мис Чагани і мис Казантип (Казантипський залив);
- На заході: коса Арабатська Стрілка (затока Сиваш);
- На північному заході: Федотова коса і коса Бирючий острів (Утлюкський лиман), Обіточна коса (Обіточна затока), Бердянська коса (Бердянська затока);
- На північному сході: Білосарайська коса, коса Крива;
- На північному сході: коса Бегліцкая;
- На сході: мис Чумбурскій, Глафіровская коса, Довга коса, Камишеватська коса, Ясенського коса (Бейсузького лиману), Ачуевская коса (Ахтарського лиман);
- На південному сході: мис Ачуевскій і мис Кам’яний (Темрюкский затока).
в Керченській протоці – коси Чушка і Тузла.
Річки, що впадають в море:
- На північному заході: Малий Утлюк, Молочна, Корсак, Лозоватка, Обіточна, Берда, Кальміус, Грузький Єланчик;
- На північному сході: Мокрий Єланчик, Міус, Самбек, Дон, Кагальник, Мокра Чубурка, Ея;
- На південному сході: Протока, Кубань.
Азовське море помітно міліє. Якщо в океанографічних експедиціях Андрусова та Макарова найбільша глибина його була встановлена 16 м, то останні експедиції не могли виявити глибини більше 13,5 м. Міліють деякі лимани, наприклад Єйський, Ахтанізовська. Процес обміління Азовського моря пояснюється, по-перше, величезною кількістю наносів, винесених Доном і Кубанню. Колись по берегах Дону росли вікові діброви. У царській Росії ліси ці нещадно вирубувалися, в результаті посилився процес ерозії грунту. Зливові дощі змивали цілі поля землі і несли її в Дон, і ця потужна ріка виволікали змиту грунт в море, обмілити його. Та й зараз Дон і Кубань виносять щорічно в Азовське море мільйони тонн наносів.
Процес накопичення опадів у море йде ще за з матеріалу, що виходить при руйнуванні хвилями берегів (таких опадів надходить близько 8 млн. тонн на рік), і в значній мірі за рахунок осадження раковин організмів планктону і бентосу. Відому роль обміління моря грають і пилові бурі.
Загальна кількість опадів в Азовському морі складає близько 41 млн. тонн на рік. Швидкість же опадонакопичення близько 2,5 мм в рік.