Микола Федорович Чернявський (3.1.1868 — 19.1.1938) — вiдомий український поет, стильовою особливiстю творчостi якого є поєднання в поетичному словi рiзних напрямiв — романтичного, реалiстичного, модернiзму i пленеризму (малювання на повiтрi). Характерним для його творчоï манери було звертання до таких новiтнiх художнiх течiй двадцятого столiття , як iмпресiонiзм i символiзм. Вiн ставив питання про пiзнання Бога в собi, про гармонiю людини з Природою та Космосом; викривав людську жорстокiсть та некеровану вседозволенiсть, зло, риси, якi так пишно розквiтнуть у нашiй краïнi на схилi життєвого шляху письменника. Яскравою поетичною сторiнкою у творчостi М.Ф.Чернявського є тема рiдного краю, степового Донбасу.
Микола Федорович Чернявський (3.1.1868 — 19.1.1938) — вiдомий український поет, стильовою особливiстю творчостi якого є поєднання в поетичному словi рiзних напрямiв — романтичного, реалiстичного, модернiзму i пленеризму (малювання на повiтрi). Характерним для його творчоï манери було звертання до таких новiтнiх художнiх течiй двадцятого столiття , як iмпресiонiзм i символiзм. Вiн ставив питання про пiзнання Бога в собi, про гармонiю людини з Природою та Космосом; викривав людську жорстокiсть та некеровану вседозволенiсть, зло, риси, якi так пишно розквiтнуть у нашiй краïнi на схилi життєвого шляху письменника. Яскравою поетичною сторiнкою у творчостi М.Ф.Чернявського є тема рiдного краю, степового Донбасу. Народився Микола Федорович Чернявський 3 сiчня 1868 року в селi Торськiй Олексiïвцi (тепер село Октябрське Добропiльського району) Бахмутського повiту Катеринославськоï губернiï в сiм’ï священика. Згодом родина переïхала в село Новобожедарiвку Слов’яносербського повiту (нинi Луганська область).
Закiнчивши початкову школу, М.Чернявський вчиться у Луганськiй приватнiй, а згодом — в Бахмутськiй духовнiй школi. Вступає до Катеринославськоï семiнарiï, пiсля закiнчення якоï одержав призначення в Бахмутську школу, в якiй нещодавно вчився сам. Тут викладав спiви i музику. Поповнюючи знання шляхом самоосвiти, готує першу збiрку поезiй, яку видає в Харковi 1895 року пiд назвою «Пiснi кохання». А вже через три роки виходить друга збiрка поета — «Донецькi сонети» (1898). Видана вона була в Бахмутi i стала чи не першою художньою книжкою, надрукованою в Донбасi. З цього, власне, часу починає розвиватись лiтературне життя у шахтарському краï.
М.Ф.Чернявський звертався у своïй творчостi до теми шахтарськоï працi. У вiршi «Шахтар» поет писав:
У сажi , чорний, як мара,
Рукою пiт з лиця втира
I кайлом вугiль б’є i б’є
В норi шахтар…
У Бахмутi М.Чернявський видав кiлька збiрок творiв Панька Кулiша, а також збiрку спогадiв про видатного украïнського письменника «Щирi сльози над могилою П. О. Кулiша».
Пiсля дванадцятирiчного учителювання вiн у 1901 роцi переïздить до Чернiгова на посаду земського статиста. Тут познайомився з видатним украïнським письменником Михайлом Коцюбинським, який справив значний благотворний вплив на становлення художньоï майстерностi письменника. У Чернiговi вiн зустрiвся з Борисом Грiнченком, про якого згодом написав нарис «Кедр Ливана».
Iсторiю з переселенням М.Чернявського до Чернiгова переповiдає у своїх спогадав вiдомий украïнський полiтичний i культурний дiяч Олександр Лотоцький, який з перших крокiв поетичного шляху пiдтримував нашого земляка.
«Коли появився перший збiрник його поезiй «Пiснi кохання», — згадував вiн, — був я тим збiрником зачарований, — i взагалi тодi книжка украïнська не густо появлялася, а такоï насолоди, що давав той збiрник, то таки не часто доводилося зазнавати. Зразу було знати, що се «поет милостю божою».
Зацiкавлений новим непересiчним талантом i бажаючи витягти його на ряст украïнського культурного життя, Лотоцький через свого друга Шрага улаштував Чернявського до статистичного вiддiлу чернiгiвського земства. Змiна обставин життя, мали позитивний вплив на письменника. Сам Лотоцький про це написав так:
«Треба сказати, що обставини тi, перебування в чернiгiвськiй громадi особливо, мали добрий вплив i на зрiст полiтично-громадського свiтогляду письменника. До того часу жив вiн у дуже глухому провiнцiяльному кутку, самотужки, iнтуïцiєю поетичноï думки додумався до украïнськоï iдеï та до писання украïнського мовою, але з погляду полiтичного був чистою дитиною, i псевдонiмнi спроби його на полi публiцистичному були бiльше, як наïвнi. А Чернiгiв був одним з найбiльш iнтелiгентних провiнцiяльних мiст в Росiï, громадянське життя там було розвинене, була украïнська громада, — ото ж для молодого поета се була добра школа громадського життя».
У нарисi «Червона лiлея» М.Чернявський вiдтворив творчу лабораторiю М.М.Коцюбинського, деякi його людськi i мистецькi якостi. Поета цiкавили рiзнi аспекти лiтературного таланту прозаïка, його погляди на життєвi явища. I це закономiрний iнтерес: щоб, краще пiзнати таємницi лiтературного процесу, ïх краще вивчати на прикладах життя талановитих майстрiв. Ось, наприклад, одна з нерозв\’язаних проблем кожного письменника чи творчоï людини: для чого живу?
«Коцюбинський дуже любив життя. Любив у ньому те, що має в собi красу й свiтло, радiсть i ласку. Любив сонце, весну, лiто. В сiрому чистенькому костюмi, в червонiй турецькiй фесцi, весною й лiтом, не вважаючи на спеку, вiн ходив по своєму саду й хазяйнував. Сонце пронизувало його наскрiзь промiнням, а вiн сухий i бадьорий, неначе купався в його теплi. Я вирiс у степу, на жагучих вiтрах, на шелестких суховiях, i мене стомлював чернiгiвський весняний спокiй, тиша i млоснiсть лiтнього дня. А Михайло Михайлович почував себе чудово, — так само, як почувала себе його червона лiлея… I взагалi вiн здавався задоволеним життям.
Але чи носив вiн у своïй душi ту вищу гармонiю, що дає людям щастя?
Чи мав вiн суцiльний сталий свiтогляд, що давав би йому вiдповiдь на всi питання безсонного розуму. Давав би захист од усiх потвор i страховищ ночi?
Нi.
Ах, то все старе й те саме. То питання: що я єсть таке? Звiдки прийшов. куди пiду?
Нащо живу на свiтi?..»
Такий погляд на сутнiсть письменницькоï працi виникає перед кожним справжнiм митцем, хвилював вiн i Чернявського. М.Чернявський виявив себе митцем широких тематичних i жанрових уподобань: писав вiршi, оповiдання, нариси, перекладав з iноземних мов. Маючи «м’яку вдачу, з нахилом мрійливості» ( С. Єфремов ), поет часто звертався до образiв i картин природи рiдноï Донеччини, iсторiï Украïни, вважав свою творчiсть «пiснею помсти» за народнi кривди. Застерiгав народ вiд революцiйноï жорстокостi, яка може принести муки i пролиття невинноï кровi.
Чернiгiвський перiод життя i творчостi духовно збагатив поета, та рiднi степовi простори кликали Миколу Федоровича додому. Але обставини склалися так, що письменник зв’язав своє життя з близькою за географiчними ознаками рiдному Донбасу Херсонщиною. Тут, на початку ХХ ст., дiяв потужний загал украïнськоï iнтелiгенцiï, велась широка культурно-просвiтницька дiяльнiсть. На Херсонщинi письменник зустрiв революцiйнi подiï 1917 року, вчителював, керував «Просвiтою», продовжував писати. У кiнцi 20-х рокiв у харкiвському видавництвi «РУХ» вийшли 10 томiв його вибраних творiв.
Провiдним мотивом у вiршах пореволюцiйноï доби зазвучав песимiстичний настрiй поета, який не змiг примиритись з придушенням нацiонального вiдродження, штучним голодомором в украïнських селах на початку 30-х рокiв:
Учора день i день сьогоднi.
Учора — сонце i тепло,
На землю небо клало сходнi
I весну нам по них вело.
Сьогоднi — мряка, дощ i сльота,
В сирих домах лежить земля.
Неначе поминки скорбота
По щастi втраченiм справля.
(«Учора день i день сьогоднi»)
Такi настроï викликали пiдозру у вiдповiдних державних органiв. Також муляла око ревнителiв класовоï чистоти активна дiяльнiсть Миколи Федоровича на нивi народноï просвiти. Вперше поета було арештовано за пiдозрами, якi не пiдтвердились, у 1929 роцi, у справi так званоï «Спiлки Визволення Украïни». У 1933 роцi Миколу Федоровича арештували вдруге. Та й цього разу його незабаром звiльнили.
Арешт 14 жовтня 1937 року cтав останнiм i смертельним для письменника. Його було звинувачено у багатьох злочинах, зокрема, i в тому, що «в 1936г. Чернявский высказывал свое недовольство по отношению к Соввласти, заявляя о том, что теперь писать свободно нельзя, а молодые советские писатели пишут только хвалебные сочинения о Соввласти, но о самой действительности никто не осмеливается написать». У слiдчiй справi М. Ф. Чернявського є ряд i iнших звинувачень, зокрема i таке: «Как ближайший друг участника СВУ профессора Ефремова Чернявский продолжительное время поддерживал письменную и личную связь с лигой писателей за границей, особенно с галицийскими писателями, среди которых Чернявский пользуется большим авторитетом».
До персональноï справи М.Чернявського доданi протоколи допитiв знайомих письменника, колег з педагогiчноï роботи, вихованцiв. Заплiчних справ майстри спрямували i питання, i вiдповiдi на них у потрiбний для облудного слiдства бiк: з цих препарованих документiв вiдомий украïнський письменник, похилого вiку людина, постає як полiтичний злочинець, активний учасник нацiоналiстично-фашистськоï органiзацiï, заклятий ворог народу. Цього хотiла влада.
Слiд додати, що на останньому допитi письменник не визнав жодних звинувачень. Та для фальшивого слiдства це не мало значення. 27 листопада 1937 року трiйка НКВС по Миколаïвськiй областi прийняла ухвалу: «Чернявского Николая Федоровича рас стрелять». Здiйснено кривавий вирок було в Херсонi 19 сiчня 1938 року.
Микола Федорович Чернявський був реабiлiтований у 1956 роцi. Вiдродження його iменi почалося з 1964 року, коли донецький лiтературознавець В.В.Костенко надрукував у видавництвi «Донбас» лiтературно- критичний нарис про життєвий i творчий шлях М. Ф. Чернявського «На шляхах велелюдних». 1966 року в Києвi було видано двотомне зiбрання творiв письменника. А в 1987 роцi на батькiвщинi поета-земляка в загальноосвiтнiй школi села Святогорiвка Добропiльського району вiдкрито кiмнату-музей письменника. Кiмнату-музей у 90-х роках було обладнано i на територiï Артемiвського краєзнавчого музею, в якому представлено «бахмутський» перiод творчостi письменника.
У школах Донбасу, на уроках лiтератури рiдного краю, у вузах Донеччини, сьогоднi активно вивчаються твори письменника-земляка. Його слово знову знаходить шлях до рiдного народу.