Василь Васильович Докучаєв (1846-1903) – видатний російський вчений, природознавець, геолог і грунтознавець.
Василь Докучаєв народився 17 лютого (1 березня) 1846 року в селі Мілюкова Сичевського повіту Смоленської губернії в сім’ї сільського священика. У сім\’ї Докучаєвим було семеро дітей: три брати і чотири сестри. Дитинство своє Василь Докучаєв провів серед дітей кріпаків, що належали поміщикові. Батько навчив його грамоти, змусив прочитати самостійно всі церковні книги, а коли синові виповнилося 11 років, віддав його в Вяземському духовне училище, сподіваючись, що син піде його шляхом. З Вязьми Василя Докучаєва, який навчався успішно, перевели в Смоленськ, де він, закінчивши в 1861 році духовне училище, вступив до духовної семінарії.
Василь Докучаєв залишає можливу кар’єру священнослужителя, вступивши на фізико-математичний факультет до Петербурзького університету, прирікаючи себе на напівголодне існування, де за крайньої бідності йому до третього курсу, за його висловом, “невідомо було вживання панчоха”.
Докучаєву вручили диплом, в якому вказувалося: “за поданням дисертації визнаний гідним вченого ступеня кандидата, в якій він і затверджений постановою Ради Університету 20 вересня 1871.”
Вчений діяльність Докучаєва присвячена, головним чином, дослідженню новітніх потретічних утворень (наносів) і грунтів Європейської Росії. З 1871 по 1877 роки він був здійснений ряд екскурсій по північній і центральній Росії та південній частині Фінляндії, з метою вивчення геологічної будови, способу і часу утворення річкових долин і геологічної діяльності річок. Результатом цих досліджень з’явився солідний працю: “Способы образования речных долин Европейской России”, в якому Докучаєв дає власну гіпотезу, за якою походження річкових долин зв\’язується з діяльністю ярів і балок.
У березні 1872 Докучаєв був обраний дійсним членом Петербурзького товариства дослідників природи. Влітку того ж року був відряджений суспільством в Смоленську губернію для продовження початих раніше досліджень.
У 1873 році Докучаєв став дійсним членом Петербурзького мінералогічного товариства. На початку наступного року його обирають секретарем Відділення геології та мінералогії Петербурзького товариства дослідників природи. З перших же своїх досліджень він намагався вивчати не окремі науки, а реальні проблеми пізнання природи і діяльності людини, залучаючи для цього самі різні відомості. Більше за все він цікавився динамічної геологією, формуванням рельєфу і новітніх відкладень.
Наприкінці 1874 року зробив своє перше наукове повідомлення, присвячене грунтів: “О подзоле Смоленской губернии”.
У 1875 році з’явився перший великий твір В.В.Докучаєва: “По вопросу об осушении болот вообще и в частности об осушении Полесья”. Докучаєв заявляє, що розглядає болота з точки зору геолога, натураліста, як явища природи. Відзначивши особливості боліт і підкреслюючи їх важливу роль у природі, Докучаєв писав:
“Прежде чем затрачивать миллионы на осушение болот, необходимо доказать, что реки, берущие свое начало в болотах, могут обойтись и без них. Иначе нам придется еще больше затратить и труда и средств, чтобы обводнить осушенную местность”.
Докучаєв розібрав результати робіт експедиції з осушення Полісся і прийшов до висновку, що переконливого обгрунтування проект не має. Було визнано, що на Поліссі завдання полягає не в перебудові ландшафтів, а в збереженні їх там, де це можливо.
У 1876 році він виступає з великим доповіддю “Предполагаемое обмеление рек Европейской России”, публікує статтю про формування та значення ярів, нарешті, пише великий труд “Способы образования речных долин Европейской России”, що став дисертацією на ступінь магістра мінералогії та геології. Докучаєв дає тут власну гіпотезу, за якою походження річкових долин зв\’язується з діяльністю ярів і балок. Праця цей був оцінений позитивно, погляди Докучаєва отримали визнання. Успішно захистивши дисертацію, Василь Васильович отримав можливість читати лекції з мінералогії та геології. Зокрема, він чи не першим у світі прочитав курс лекцій з четвертинної геології та геоморфології, тобто про формування новітніх відкладень та походження сучасного рельєфу.
У 1879 році Докучаєву запропонували звільнену посаду завідувача кафедрою мінералогії Петербурзького університету. Він став доцентом, а з 1883 року – професором. З’явилася можливість вирватися з лабет бідності, мати власну наукову лабораторію і учнів. Однак мінералог і геолог В.В.Докучаєв не любив мінералогію, а тим більше кристалографію. Мінералогічні праці Докучаєва виявилися надзвичайно плідні, незважаючи на те, що він ставився до них як до заняття другорядного і навіть не потурбувався про оформлення їх у вигляді солідної наукової монографії. Однак Докучаєв, як не дивно, не особливо захоплювався уявними подорожами в давні геологічні епохи і глибини земної кори. Почав він свої наукові дослідження з порівняно молодих опадів епохи мамонтів (льодовикової). Від них перейшов не до більш давніх, а, навпаки, до ще більш пізнім, щоб, врешті-решт, уважно придивитися до самих верхнім, значить, частіше за все і наймолодшим природним утворенням – грунтам.
У 1883 році опублікована робота Докучаєва “Русский чернозем”, в якому детально розглянуті область розповсюдження, спосіб походження, хімічний склад чорнозему, принципи класифікації та методи дослідження цієї грунту. У 1882 році Василь Васильович Докучаєв прийняв пропозицію нижегородського губернського земства провести, у видах більш правильною розцінки земель, повне дослідження губернії в геологічному, грунтовому і взагалі природно-історичному відносинах. Ця робота була закінчена, під керівництвом Докучаєва за 6 років. Її результатом стали 14 томів “Материалов по оценке земель Нижегородской губернии”, з грунтової і геологічною картою. На запрошення губернського земства, Докучаєв досліджував у 1888-1890 роках Полтавської губернії.
У 1892-1893 роках Докучаєв, як начальник особливої експедиції лісового департаменту, керує геологічними та грунтовими дослідженнями на досвідчених степових ділянках Півдня Росії, зокрема – Донбасу. З ініціативи та за активного сприяння Докучаєва засновані грунтова комісія при вільному економічному суспільстві, в якій він був головою, і естественноісторіческіе музеї в Нижньому Новгороді та Полтаві. У 1892-93 роках Докучаєв тимчасово виконував обов’язки директора новоалександрійского інституту і керував перетворенням його до вищого сільськогосподарське і лісове навчальний заклад.
В останні три роки XIX століття, в останні три роки активного творчого життя Василя Васильовича, він тричі відвідав Кавказ і побував навіть в пустелі Каракуми.
Трагічно завершилося його життя: з кінця 1900 року він був безнадійно хворий, працювати не міг, поступово і болісно втрачав розум. Помер В.В.Докучаєв у Петербурзі 26 жовтня (8 листопада) 1903 року.
“В полном сознании открытого перед ним ужаса, – писав В.І.Вернадський, – он напрасно старался, уже больной, найти спасение в энергичной, широкой научной работе, с трогательной силой обращался мыслью и сердцем к самым глубоким тайникам человеческой души… Казалось, он стремился противопоставить надвигающемуся несчастью всю силу, всю полноту своей личности “.
В.В.Докучаєв похований на Смоленському лютеранському кладовищі поряд зі своєю дружиною, Анною Єгорівною Докучаєве-Сінклер (1846-1897). Його могила з білим мармуровим хрестом знаходиться на Центральній алеї кладовища.
У Донецькій області (Україна) місто Докучаєвськ вназван на честь видатного грунтознавця.
Переклад з російської – Євген Лавриненко (dN)