Виктор Чанов народився в 1923 р., перші кроки у воротарському ремеслі робив в Луганську, у “Трудових резервах”. Але спортивну кар\’єру, що почалася, перервала Велика Вітчизняна війна. Велику Вітчизняну війну провів у рядах П\’ятіої ударної армії. Закінчення війни зустрів у Потсдамі, де була розквартирована його військова частина. У цій радянській окупаційній зоні виникла армійська футбольна команда, яку незабаром було включено у число учасників чемпіонату Збройних Сил.
Після закінчення війни В.Чанов потрапив у одну із футбольних команд Збройних сил, а в 1947 р. був відряджений в Москву – у легендарний ЦДКА, найсильніший в ту пору клуб СРСР. З 1946 по 1951 рр. армійці п\’ять разів ставали чемпіонами країни.
Після невдачі радянської збірної на Олімпіаді-1952 в Хельсінкі команда була практично розформована, і Чанов відправився у Донецьк, де захищав ворота ” Шатара” до 36 років. Кар\’єру воротаря він завершив в 1959 році.
Виктор Чанов народився в 1923 р., перші кроки у воротарському ремеслі робив в Луганську, у “Трудових резервах”. Але спортивну кар\’єру, що почалася, перервала Велика Вітчизняна війна. Велику Вітчизняну війну провів у рядах П\’ятіої ударної армії. Закінчення війни зустрів у Потсдамі, де була розквартирована його військова частина. У цій радянській окупаційній зоні виникла армійська футбольна команда, яку незабаром було включено у число учасників чемпіонату Збройних Сил.
Після закінчення війни В.Чанов потрапив у одну із футбольних команд Збройних сил, а в 1947 р. був відряджений в Москву – у легендарний ЦДКА, найсильніший в ту пору клуб СРСР. З 1946 по 1951 рр. армійці п\’ять разів ставали чемпіонами країни.
Після невдачі радянської збірної на Олімпіаді-1952 в Хельсінкі команда була практично розформована, і Чанов відправився у Донецьк, де захищав ворота ” Шатара” до 36 років. Кар\’єру воротаря він завершив в 1959 році.
Чанов прокрокував Велику Вітчизняну від дзвінка до дзвінка разом з П\’ятою ударною армією і зустрів перемогу у поверженій Німеччині. Через 2 роки в знаменитому ЦДСА став партнером Григорія Федотова, Всеволода Боброова, Валентина Ніколаєва, Олексія Гриніна. Сталося це, між іншим, з подання Анатолія Тарасова, надалі великого хокейного тренера. Як признався колись сам Віктор Гаврилович, такого повороту долі було досить, щоб вважати футбольне життя щасливим. “Не повірите, у мене донині мурашки по шкірі йдуть, коли вимовляю або чую імена своїх великих одноклубників”, – говорив Чанов. Двісті з гаком матчів у чемпіонатах СРСР, 2 чемпіонські титули і Кубок країни – досягнень голкіпера цілком вистачило, щоб великими буквами вписати своє ім\’я в історію вітчизняного футболу. Поряд з іменами інших видатних воротарів-сучасників – Акімова, Жмелькова, Хомича, Леонтьева, Яшина, Макарова.
Проте Чанов-старший цим не обмежився і залишив ще один, мабуть, найбільш яскравий слід на Землі – фамільний. Виростив двох чудових синів, які своєю воротарською славою, мабуть, батька перевершили. Чим одночасно поставили під сумніви поетичну мудрість про те, що, мовляв, на дітях геніїв природа має звичай відпочивати. Виявляється, не завжди. Обидва сини починали грати в ” Шахтарі”, а потім їх шляхи-дороги розійшлися. Старший, В\’ячеслав, свої кращі роки провів у московському ” Торпедо”, молодший, Віктор, – у київському ” Динамо”, де підняв фамільну славу Чанових до європейських висот.
Для написання статті були використані матеріали із енциклопедії ЦСКА.
“Київщина спортивна”. 29 лютого 2012