Антрацит — місто обласного значення в Луганській області. Адміністративний центр Антрацитівського району, до її складу не входить.
Місто Антрацит розташований на відрогах північно-східній частині Донецького кряжа (Нагольного кряжу), недалеко від кордону України з Росією. На території міста розташовані залізничні станції Антрацит, Щетово, Червона Поляна, Карахаш Донецької залізниці і міжнародна автостанція. Антрацит знаходиться в 90 км на Південний Захід від Луганська, 130 км на північний Схід від Донецька, на автостраді «Харків-Ростов-на-Дону». Місто лежить у мальовничій степовій місцевості, порізаною балками, горбами, річечками — притоками річок Нагольна і Міус.
Антрацит — місто обласного значення в Луганській області. Адміністративний центр Антрацитівського району, до складу якого не входить.
Місто Антрацит розташовано на відрогах північно-східній частині Донецького кряжа (Нагольного кряжу), недалеко від кордону України з Росією. На території міста розташовані залізничні станції Антрацит, Щетово, Червона Поляна, Карахаш Донецької залізниці та міжнародна автостанція. Антрацит знаходиться в 90 км на Південний Захід від Луганська, 130 км на північний Схід від Донецька, на автостраді «Харків-Ростов-на-Дону». Місто лежить у мальовничій степовій місцевості, порізаною балками, горбами, річечками — притоками річок Нагольна і Міус.
Географічні координати — 48°07\’00 «пн.ш. 39°05\’00 «сх.д.
Територія, на якій розташоване місто освоювалася ще 30 тисяч років тому. Активне заселення почалося у XVI столітті: будували сторожові пости, де селилися селяни-втікачі.
У 1794 році козак Іван Двуженов знайшов «земляне вугілля» поблизу хутора отамана Війська Донського Платова на річці міцненького.
У 1877 році на відпочинок до відставного хорунжому Кравцову в Рогозіну балку приїжджав російський письменник Антон Чехов, що назвав ці місця «Донською Швейцарією». Місто своїм ім\’ям і розвитком зобов\’язаний антрациту, самому древньому вугіллю, залягає в надрах степового краю.
На при кінці XIX століття безіменні трудівники-вуглекопи, побудували тут перші житла. Антрацит, як населений пункт, виник в невеликої шахти Гаєвського в 1895 році.
Рік заснування міста — 1895. До 1962 року носить назву Боково-Антрацит.
У 1904 році побудована шахта «Рудник Боковський антрацит», у 1912 році — копальня Кольберга. Основні шахтовласники у цей час: Кольберг, Кочергін, Христофоров, Вагнер, Штеріч. До жовтня 1917 року територія входила в Таганрозький округ області Війська Донського.
У 1920 році поселення отримало свою офіційну назву Боково-Антрацит, а націоналізовані шахти були об\’єднані в Боковський рудоуправління з центром у селищі шахти №13 (колишня шахта Кольберга). До 1926 року в Боково-Антрациті працювало: 4 клуби, 26 хат-читалень, 7 бібліотек, також закладено фундамент школи №1 та Палацу культури імені В.І.Леніна. До 1932 року працювало 6 шкіл, в яких навчалося понад 2 тисячі учнів.
У 1936 році він став містом районного підпорядкування з населенням 13,1 тисячі чоловік і житловою площею 113 тисяч квадратних метрів і закладений був поруч з Палацом культури парк відпочинку з площею більше 10 гектарів. Вже в 1940 році в місті працює 13 загальноосвітніх шкіл, в яких навчалося понад 3 тисячі учнів.
З 18 липня 1942 року по 19 лютого 1943-го місто окупували фашистські війська, але так і не змогли використовувати багатства краю. В тилу діяв Боково-Антрацитівський партизанський загін під командуванням І.Є.Воропаєва. 20 лютого 1943 в ході наступальної операції 3-ї гвардійської армії воїнів 5-ої гвардійської стрілецької дивізії після запеклих боїв звільнили місто Боково-Антрацит. Шестеро антрацітовцев удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Загинуло у Другій світовій війні понад 5 тисяч антрацітовцев.
За 1945 році гірники тресту «Боковоантраціт» видобули понад 600 тисяч тонн вугілля. У 1946 році рудоремонтний завод виробив свою першу продукцію. За 1946-1950 роки відкрилося в місті 4 нових школи, 2 міськлікарні-2-я і 4-я. У 1951 році гірники-антрацітовци добули 2,71 мільйона тонн вугілля. У 1953 році здано в експлуатацію близько 20 будинків, 2 гуртожитки, 3 їдалень, ресторан, десяток магазинів, а також розгорнулося будівництво Медмістечка, закладався селище Гірник, а в п. Кріпенський третій міської лікарні та 2-х поверхових будинків для шахтарів.
У 1957 році в місті з\’явилися перші пасажирські автобуси. У грудні 1962 року місто перейменовано в Антрацит і зведено в ранг міст обласного підпорядкування.
У 1969 році в місті запрацював завод «Еталон». А в 1970-му свою продукцію почали випускати завод «Кристал» та завод з виробництва тракторних запчастин. У 1973 році заробив Антрацитівський завод збірних теплиць (АЗСТ).
5 лютого 1979 року громодянин міста Володимир Ляхов здійснив космічний політ на космічному кораблі «Союз-32».
Клімат — помірно континентальний. Літо спекотне, середня температура липня від 21,8°C до 35°C; зима холодна, середня температура січня від -6 до -15°C. Опадів за рік 400-500 мм.
Знамениті мешканці Антрациту
Воликів Володимир Миколайович (1953) — Герой України.
Кальницька Марія.
Коробчинський Ігор Олексійович (1969) — гімнаст, заслужений майстер спорту.
Кошовий Олег Васильович — Герой Радянського Союзу.
Лоза Євгенія Федорівна (1984) — актриса.
Ляхов Володимир Опанасович — льотчик-космонавт, двічі Герой Радянського Союзу.
Примак Антон Юрійович (нар. 1982) — композитор, музикант.
Руденко Бела Андріївна (1933) — оперна співачка, народна артистка СРСР (1960).
Рибас Тарас Михайлович (1919) — письменник.
Титов Владислав (1934-1987) — письменник.
Тютюнник Григорій (1920-1961) — радянський український письменник, поет і прозаїк.
Євген Лавриненко (dN)