Рубрика: Українська

У повоєнні роки Донбас, нарощуючи свій економічний потенціал, стає і потужним науковим центром. Однак не може похвалитися аналогічним зростанням культурної інфраструктури. Так, кількість театрів навіть зменшилася порівняно з довоєнним періодом: у Ворошиловградській області їх було 6 у 1940 р. і тільки 2 у 1966. Зате розширювалася мережа культурно-освітніх закладів, художніх та музичних училищ; заохочувано художню самодіяльність: у середині 70-х років у Донецькій області було понад 8 тисяч колективів художньої самодіяльності, у Луганській – 5,5 тисячі. Причому самодіяльна художня творчість меншою мірою, ніж професійна, втрачала своє національне обличчя. Читать далее

1 липня 2009 у Київі у Будинку вчителя відбулася урочиста церемонія нагородження участників Національної програми «Мистецький Олімп України». Читать далее

Життя цього письменника було навдивовижу цільним, безкомпромісним, плідним. Народився Степан Васильченко (справжнє його прізвище Панасенко) 1879 року на Чернігівщині в старовинному містечку Ічні, яке не раз згадується в нашій історії. Мешканці Ічні, козаки та городяни, одвіку боролися з турецькими завойовниками, польською шляхтою, із звиклими до перемог шведами. В цих визвольних війнах мужнів характер народу, гартувалися відвага і стійкість, оспівані кобзарями й лірниками, чиї протяжні наспівні думи майбутній письменник ще хлопчиком чув на ічнянських ярмарках. Читать далее

Творча біографія театру розпочалася 1927 року, коли  в Червонозаводському районі міста Харкова (тоді столиці України) було створено український робітничий театр, який мав виконувати культурно-просвітницьку місію на сході України. Основу трупи склали актори Харківського державного народного театру та славнозвісного «Березолю». Першим керівником став вихованець В.Немировича-Данченка, відомий режисер О.Загаров, а через рік художнім керівником було призначено учня Л.Курбаса, видатного режисера, у майбутньому – народного артиста України В. Василька. Читать далее

Більшовицька партія, яка в національній політиці певний час балансувала між двома, мовляв, небезпеками – великодержавного шовінізму і українського буржуазного націоналізму – нарешті вирішила, що в неї є лише одна, і то смертельна, небезпека: національне відродження України. Успішно завершивши боротьбу з українським селянством за допомогою голодомору 1933 року, вона зосередилась на винищенні молодої української інтелігенції. На Донеччині ця боротьба з українською інтелігенцією мала ту особливість, що тут частіше, ніж у решті України, звинувачення в буржуазному націоналізмі поєднувалися із звинуваченнями в троцькізмі. Читать далее

Об’єднання «Комп’ютер» Донецького обласного Палацу дитячої та юнацької творчості починає свою історію з 1987 року, коли Ольга Алимівна Фесенко (зам. директора Палацу по навчально-виховній роботі) створила гурток користувачів програмних калькуляторів. З’ясувалось, що цей напрямок роботи став перспективним, тому в 1991 році гурток вийшов на новий рівень. Після закупки 10 комп’ютерів «Пошук» було організовано комп’ютерний клас. З 1992 року до роботи класу підключилась Тетяна Семенівна Гончарова, на той час – випускниця факультету програмного забезпечення ДПІ. Так було створено об’єднання «Комп’ютер». Читать далее

Уже доводилося говорити про те, що в сучасному українському суспільстві недостатньо усвідомлені реґіональні джерела й багатства національної культури і разом з тим недостатньо закріплені її загальнонаціональні символи. Донеччина тут в особливому становищі, оскільки її культурне життя не сповна інтеґроване в культурне життя всієї України, а значна частина населення живе в ілюзії належності до сфери російської культури, – насправді фактично не засвоєної і здебільше й не уявлюваної адекватно.  Оголошена тема є надзвичайно широкою і складною, потребує спеціальних ґрунтовних досліджень, і тут можна лише в загальному окреслити кілька її аспектів. А саме: Донеччина як об’єкт суспільних і культурних проектів української інтеліґенції; Донеччина... Читать далее